Наречення нового архієрея

24 серпня 2013 р. згідно з постановою Священного Синоду Київського Патріархату в Патріаршому кафедральному соборі св. Володимира відбулося наречення архімандрита Митрофана (Бутинського) на єпископа Харківського і Богодухівського.

В суботу ввечері Всенічне бдіння перед неділею 9-ю по П’ятидесятниці очолив Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Предстоятелю співслужили митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський Епіфаній, митрополит Білгородський і Обоянський Іоасаф, архієпископ Рівненський і Острозький Іларіон, архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій, єпископ Васильківський Лаврентій та єпископ Вишгородський Агапіт, а також духовенство собору.

Після завершення Всенічного бдіння відбувся чин наречення архімандрита Митрофана на єпископа Харківського і Богодухівського. Наречення очолив Святійший Патріарх у співслужінні тих самих ієрархів.

Під час наречення отець Митрофан виголосив слово:

Ваша Святосте!
Преосвященні владики!
Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!

Мене схвилювало рішення Святійшого Патріарха і Священного Синоду про призначення мене єпископом Харківським і Богодухівським. Коли шість років тому Господь покликав мене до монашества, я вважав це великим даром – в час земного життя працювати для вічності. З того часу я усвідомив, що немає закону більшого і досконалішого, ніж закон любові Христової,  співстраждальної Хресної любові і любові Отця Небесного, «Який віддав Свого Сина Єдинородного, щоб всякий, хто увірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3: 16).

У Православній Церкві єпископ становить собою початок церковної ієрархії. Саме єпископ є наступником апостольської влади, тому повинен мати й апостольську ревність про славу Христову та спасіння ввірених йому дітей Божих. Єпископ покликаний бути добрим пастирем, готовим покласти «душу за овець своїх» (Ін. 10: 11). Йому належить бути для всіх правилом віри, учителем, прикладом для наслідування, який скеровує до спасіння не тільки овець стада Христового, але й священнослужителів, а це потребує від нього високої досвідченості в духовному житті й ревного служіння Церкві.

Легко і радісно було мені приносити обітниці чернецтва, обітниці відречення від світу, бо ніщо мене не вабило, крім щирої, радісної любові Христової. Мені здавалося, що немає від чого відрікатися, бо тільки Бога шукає душа моя. Писання вустами пророка Ісайї підтримувало мене: «і віддаси голодному душу твою і наситиш душу страдника: тоді світло твоє зійде у темряві, і морок твій буде як полудень» (Іс. 58: 10).

Багато часу пройшло з тих пір, як я став священиком і тільки сьогодні починаю розуміти, що я ще і не ступив на шлях Христів, а Господь кличе мене стати жертвою, як говорить ап. Павло «та коли я i роблюся жертвою за жертву i служiннявiри вашої, то радію i спiврадiюусiм вам» (Флп. 2: 17). Господь покладає на мене омофор, що знаменує собою заблудлу вівцю, яку добрий пастир ціною свого життя повинен знайти і спасти.

Про свою недостойність говорити не буду, бо вірю у благодать Божу, що немічне доповнює. Святий апостол Павло у 2 посланні до коринфян говорить: «Сила Божа в немочі звершується» (2 Кор. 12: 9), а тому нині не про силу молю Вседержителя, а про благодатну неміч, що поєднується з сокрушенним і смиренним серцем. Про дар любові і смирення молю Господа, бо це – міцний фундамент вічного життя.

Сповнене моє серце нині вдячністю вам, Ваша Святосте і всьому чесному собору. Я дякую Господу за те, що Він дарував мені, грішному, таких батьків, які з раннього мого дитинства виховували мене в християнському дусі, вічна їм пам’ять. Дякую духовним наставникам, що допомагали мені зростати у вірі.

Сьогодні хочу подякувати Богові, що на моєму життєвому шляху я зустрічав істинних пастирів, спілкування з якими збагатило мене дорогоцінним досвідом. Вдячний я всім тим людям, котрі допомагали мені на шляху мого християнського, чернечого і пастирського становлення, — тим, через кого діяв у моєму житті Господь.

Ось ті думки, з якими я нині стою перед Вами, пам’ятаючи пересторогу Господню: «від слів своїх виправдаєшся і від слів своїх засудишся» (Мф.12: 7).

Ваша Святосте, преосвященні владики, Богомудрі архіпастирі! Смиренно прошу ваших святих молитов, хай дарує мені Господь наш Ісус Христос, через покладання Ваших рук, Божественну благодать, аби моє архієрейське служіння було спасительним для мене, для ввіреної мені пастви і для нашої Матері Церкви.

Завершився чин уставним многоліттям.

За матеріалами