Речник Київської Патріархії Архієпископ Євстратій (Зоря): виступ проти УПЦ КП Кирилові не на користь

За всіма останніми подіями мало поміченим лишився намір Віктора Януковича бучно відзначити 1025-ту річницю хрещення Русі. Між тим намір цей є вагомим з огляду на події, що його супроводжуватимуть. На увазі мається те, що Україну, звичайно ж, вкотре відвідає патріарх Кирил, а це своєю чергою означає стонадцяте повернення до політично-церковної міфологеми "руського міра". "Руській мір" – це, кажучи зовсім просто та лаконічно, "єдіноначаліє" Російської православної церкви і великий жирний хрест на автокефалії в усіх її можливих проявах та іпостасях. "Руській мір" є поняттям, політично суголосним і Митному союзу, і Євразійському союзу, і іншим ідеям, народженим у Білокам’яній (хай яким б далекими одне від одного не видавалися ці поняття). Таким чином, формат відзначення свята може нести певні ризики, хоч їх, на думку архієпископа Чернігівського та Ніжинського Євстратія (Зорі) й не варто перебільшувати. Нижче – розмова "Обозревателя" з владикою Євстратієм на дану тему.



- Отче, президент Янукович заанонсував масштабне відзначення 1025-річчя хрещення Русі. Вам вже відомий план заходів? Чи акцент зміщено з УПЦ КП на Московський патріархат?

- Почнемо з того, що заходи проводитимуться двох порядків: державні та конфесійні. Про останні я можу розповісти. Це, по-перше, наукова богословсько-історична конференція, запланована на 15 травня. Відбудеться також помісний Собор – згідно нашого статуту, Собор має збиратися раз на шість років, минулий відбувся у 2008 році, тож терміни вже добігли кінця. Собор заплановано на 27 липня. Також пройдуть урочисті богослужіння – 27 і 28 липня у Володимирському соборі. Зранку 28-го – божественна літургія і хресний хід до пам’ятника князю Володимиру, де пройде молебень. Такий порядок відзначення свята існує вже багато років, змінювати цю традицію ми не маємо наміру.



- Це те, що стосується церкви. А державне святкування?

- За нього відповідає організаційний комітет, утворений урядом та президентом. Поки що остаточного плану святкування ще не вироблено. Попередньо обговорювалось проведення основного державного заходу в Палаці "Україна" 26 липня – за участю українських конфесій та гостей з-за кордону. Напевно, буде доповідь голови держави та концерт української духовної музики. Принаймні, приблизно у такому форматі проходило відзначення 1000-річчя закладення Софії Київської… Щодо участі чи неучасті священнослужителів… Коли святкувалось 950-річчя заснування Києво-Печерської лаври, на урочистих заходах були присутні ієрархи і Київського, і Московського патріархату, і ніхто ні з ким не побився – все було спокійно.



- Хвилюють, власне, не бійки між ієрархами, бо зрозуміло, що вони не можливі в принципі. Турбують ексцеси іншого ґатунку. А саме: чи буде під цю подію підсилена атака на Київський патріархат, чи набуде нових обертів лобіювання "руського міра", яку репрезентує патріарх Кирил?

- Цілком можливо. Але з досвіду минулих років можу засвідчити таке: у підсумку – якщо подібні речі робитимуться – результат є протилежним по відношенню до того, на який розраховують прибічники "руського міра". Пропаганда цієї ідеї привела лише до того, що абсолютна більшість українців її не сприймає. А нав’язливі візити московського патріарха і його намагання позиціонувати себе як домінуючого церковного лідера зумовили те, що з кожним разом рівень зацікавлення такими візитами падає. Спроби виступити проти Київського патріархату не принесуть користі патріарху Кирилу і не підсилять його позиції.



- Ви як і раніше вважаєте митрополита Володимира більш проукраїнською постаттю, ніж патріарха Кирила?

- Безперечно, митрополит Володимир як етнічний українець є більш проукраїнською постаттю. Для Кирила Україна та український народ є чимось значно більш далеким. Думаю, у цьому нічого не змінилося. Хоча митрополиту Володимиру, звичайно, важко в активних діях виявляти свої бачення та переконання. Протягом останніх років він обстоює ту лінію, котра веде до природної українізації УПЦ МП. Тобто не відбувається якихось спеціальних заходів з її українізації, але, вже навіть не заважаючи природним процесам поширення українською ідентичності в УПЦ МП, Володимир сприяє тому, що ця церква відходить від ролі "представництва" РПЦ у бік саме української церкви – нехай і у зв’язку з московським патріархатом.



- Я не дарма спитала про проукраїнськість Володимира. Після зречення Папи Римського почали циркулювати розмови про те, що навіть цим прикладом на митрополита стануть тиснути, аби він – всупереч церковній традиції – склав повноваження ще за життя, поступившись місцем більш зручній для Кирила фігурі…

- Тиск на митрополита Володимира мав місце і раніше. Буде він і у подальшому – безвідносно щодо прикладів інших конфесій. Але, по-перше, устрій католицької церкви є принципово іншим, по-друге, ситуацію в ній неможливо порівняти із ситуацією в РПЦ та УПМ МП… Що ж стосується вірогідності того, що митрополит Володимир піддасться тискові і піде на спокій, то вона є дуже й дуже низькою. Інша річ, що він може вже зараз розрахувати наступництво своєї влади. І це якраз краще зробити, будучи ще діючим митрополитом – як казав колись кардинал Гузар – "передати владу теплою рукою". Тобто вплинути – прямо чи опосередковано – на вибір того, хто має посісти церковний престол після нього. Такий варіант є більш ймовірним, але також нереалістичний. Іншими словами, якщо митрополит Володимир і складе свої повноваження, то аж ніяк не через тиск, а лише в ім’я того, щоб поступитися місцем людині, котрій він довіряє.



- Яким чином можливо забезпечити таке наступництво? Хіба рішення про голову церкви не є колективним?

- За статутом церкви, обрання відбувається на Архієрейському Соборі. Але є відмінність від ситуації з Папою Римським, котрий віддалився від справ і ніяким чином не впливав на вибір конклаву (принаймні, офіційно). Статут православної церкви не обмежує участь у подальшій церковній діяльності того ієрарха, котрий йде у відставку. А авторитет митрополита Володимира в церкві є дуже високим, тому його присутність на Архієрейському Соборі і вірогідна порада – "обирайте краще такого-то" – могла б значною мірою вплинути на рішення Собору. Але, ще раз повторюю, навіть такий варіант мені видається малоймовірним.



- Традиційне питання для завершення розмови: скільки-небудь відчутного зближення між двома "гілками" української православної церкви наразі не відбувається?

- Наразі – ні. Зовні відносини "підморожені", бо не має відповідних зовнішніх умов для їх активізації. Також слід взяти до уваги внутрішні проблеми самої УПЦ МП та очевидну невизначеність її майбутнього. Ще є пастка такого ґатунку: дається взнаки багатолітнє негативне ставлення до УПЦ КП, і той ієрарх з Московського патріархату, котрий ініціював би зближення з УПЦ КП, ризикує потрапити під вогонь критики, що він, мовляв, є зрадником канонічного православ’я і московського патріарха тощо. В умовах невизначеності наступника Володимира навряд чи хтось із ієрархів вищого рівня хотів би собі саме такої слави… Тож зовні діалог між нами не відбувається, але внутрішньо він продовжується, бо за останні роки були закладені і позитивні речі: взаємне зацікавлення, зближення, навіть особисті знайомства певним чином впливають на розвиток подій. І те, що відбувається в теперішній період, сприяє тому, що рано чи пізно буде якісне зрушення у цьому діалозі.