3 квітня 2013

Про милостиню

«Стережіться виставляти свою милостиню перед людьми, щоб бачили вас; а як ні, то не матимете нагороди від Отця вашого, що на небі. Отож, коли чиниш ти милостиню, не сурми перед себе, як то роблять оті лицеміри по синагогах та вулицях, щоб хвалили їх люди. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А як ти чиниш милостиню, хай не знатиме ліва рука твоя, що робить правиця твоя, щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно» (Мт. 6, 1-4).

У наведених словах Євангелія Господь встановлює виключно духовне значення милостині. Вона має стосунок тільки до Бога; вона повинна відбуватися тільки перед Ним, перед Його очима - як жертва на Його славу. У нас тепер звичний погляд, що доброчинність є справа гуманності, що вона повинно мати внутрішнє відношення тільки до людини або до суспільства. Коли ми подаємо милостиню, ми дивимося на це так, що ми робимо добро людині. Коли ми жертвуємо на яку-небудь благу справу, ми думаємо, що приносимо благо суспільству... Думка про Бога у нас, при цьому, якщо і є, то займає другорядне місце. Тому природно, що ми дивимося, як відбилося наше добродійство у свідомості тих, для кого ми його зробили. Ми поклали в руки жебракові монету – і дивимося, чи вдячний він нам; ми пожертвували суспільству грошей – і чекаємо вдячності. Розмови про нашу щедрість, статті в газетах, відеосюжети – усе це, абсолютно зрозуміло, вимагається нами як необхідний наслідок нашої доброї справи, якщо ми робимо її тільки заради людини. Ми кинули зерно на ниву людей і, природно, чекаємо сходу на ній, що довело б нам, що ми кинули не даремно, що ґрунт сприятливий...


Господь зовсім не так велить нам дивитися на це. Я і Бог – ось тільки хто має бути при милостині. Я даю милостиню – це теж саме, що я приношу жертву Богові. Людина, якій я подаю, це тільки живий жертовник. Я повинен бути вдячний йому, що він є, що він біля мене, і я можу на нім виразити свою любов до Бога посильною жертвою. Його вдячність або невдячність – для мене справа стороння, другорядна - як, приміром, якість матеріалу, з якого зроблений жертовник. Він, зрозуміла річ, має бути зроблений з хорошого матеріалу, але, власне, до моєї жертви думка про це не має ніякого стосунку. Одне, чого я повинен бажати, – це, щоб моя жертва була угодна Богові, щоб Він прийняв її. А це тим швидше може бути, чим чистіша вона. Тобто, чим менше в ній сторонніх мотивів і думок самопрослави, людських міркувань про вдячність; чим більше вона спрямована до Бога і тільки до Нього одного. У Біблії є розповіді, які зображують жертви Каїна і Авеля. У Каїна дим стелеться і розноситься по землі, у Авеля ж прямо підноситься до неба. Можливо, це і, дійсно, було знаком, по якому вони дізналися, що жертву одного Бог відкинув, а жертву іншого прийняв. Теж саме може бути з нашою добродійністю. Погано, якщо чутка про неї стелиться по землі, розноситься вітром газет по всіх містах і селах. Добре, якщо вона, як жертва Авеля, возносяться прямо до Бога, в чистій тиші нашого серця.


Якщо ми так дивитимемося на милостиню і на всяку добродійність, то ми не лише не сурмитимемо про неї на всі боки, але, навпаки, постараємося закрити її від поглядів людей, як ми закриваємо все найдорожче і найважливіше.

Зрозуміло тоді і те, що наша ліва рука не буде знати того, що робила права. Тобто, що ми ні на один крок не будемо самовдоволено зупинятися думкою на зробленому і надавати йому зовнішнє значення. Що ми не зробили б, ми цим принесли тільки Богові жертву і віддали Йому хвалу в цю хвилину. Яка б не була жертва, вона нікчемна перед Богом і стає вартісною в міру нашої віри в Нього, нашої любові до Нього. Ти поклав шматочок ладану в кадило, ти запалив воскову свічку перед іконою: пройшла мить і все згоріло. Великий або маленький шматочок ладану покладеш ти, із золотом або без золота, поставиш ти свічку: хіба не все одно для Бога, хіба перед Ним не віра твоя цінна, хіба Йому не любов твоя дорога? І чи будеш ти зупинятися думкою і хвалитися перед собою, що ставив велику свічку? Хіба вона має яку-небудь цінність для Того, перед Ким світять мільйони зір? Хіба вона не згорить так само, як і маленька? Так точно і з милосердям. Хто приносить ним жертву Богові, той знає, що - чи багато, чи мало він приніс, для Бога це безцінно: Йому належить і небо, і земля, і усі багатства Всесвіту. І тому такий доброчинець ніколи не стане зупинятися на думці про важливість зробленого ним, і тільки подякує Богові, що в цю мить вдалося посильно виразити Йому свою любов і прославити Його... І в наступну хвилину він уже піклується про нове прославлення Бога і не думає про колишнє, яке вже пройшло, як дим кадильний, про яке довго роздумувати немає ніякого сенсу.

Хто своїй доброчинності надає тільки людський, особистий чи суспільний, характер, хто пускає свої добрі справи в коловорот людських відносин, рекламуючи себе, шукаючи подяки, домагаючись слави собі, хвалячись, - такий мусить знати, що робить він справу людську, а не Божу. Що він чинить, як, можливо, і хороший язичник, але не як християнин, що плоди його справ не залишать жодного сліду у вічності і загинуть разом з усім глумом і з усією метушнею цього світу, що до Бога вони не доходять і з виконанням заповіді Христа не мають нічого спільного... Різні газетні статті і інтернет-повідомлення про доброчинність також в історії доречні, як звіт про те, наскільки хто старанно молиться Богові в церкві, як зітхнув і коли перехрестився. Уся ця справа чисто внутрішня, сокровенна, справа, якій варто бути далеко від сторонніх поглядів, і хто лізе сюди з непрошеною цікавістю, той, по суті, здійснює моральний злочин. Так і відносно всякої доброї справи: вона має бути тільки видимим знаком нашої молитви до Бога, нашого прославлення Його Імені, нашій Йому вдячності.

о. Ярослав Рохман для християнського порталу КІРІОС

За матеріалами

 
 

календар

27 квітня 2017

Виленская-Остробрамская икона Божией Матери

27 апреля 2017 г. ( 14 апреля ст.ст.), четверг.
Седмица 2-я по Пасхе. Поста нет.

Cовершается служба, не отмеченная в Типиконе никаким знакомСвт. Мартина исп., папы Римского. Мчч. Антония, Иоанна и Евстафия Литовских. Мч. Ардалиона. Мчч. 1000 Персидских и Азата скопца. Св. Александра исп., пресвитера. Виленской и Виленской-Остробрамской икон Божией Матери.

Деян., 12 зач., IV, 23-31. Ин., 16 зач., V, 24-30.

Перейти в раздел
 
 

Рекомендуємо відвідати