Притча: Щедре дерево

Жила в лісі дика яблуня. І любила яблуня маленького хлопчика. І хлопчик щодня прибігав до яблуні, збирав опале з неї листя, плів з нього вінок, одягав його, як корону, і грав в лісового короля. Він підіймався по стовбуру яблуні і гойдався на її гілках. А потім вони грали в хованки і, коли хлопчик втомлювався, він засипав в тіні її гілок. І яблуня була щаслива.

Але минав час, і хлопчик підростав, і все частіше яблуня коротала дні на самоті. Якось раз прийшов хлопчик до яблуні. І яблуня сказала:

- Іди сюди, хлопчику, погойдатися на моїх вітках, поїш моїх яблук, пограй зі мною, і нам буде добре!

- Я занадто дорослий, щоб лазити по деревах, - відповів хлопчик. - Мені хотілося б інших розваг. Але на це потрібні гроші, а хіба ти можеш мені дати їх?

- Я б рада, - зітхнула яблуня, - але у мене немає грошей, тільки листя і яблука. Візьми мої яблука і продай їх у місті, тоді у тебе будуть гроші. І ти будеш щасливий!

І хлопчик заліз на яблуню і зірвав усі яблука, і забрав їх з собою. І яблуня була щаслива.

Після цього хлопчик довго не приходив, і яблуня знову засумувала. І коли одного разу хлопчик прийшов знову, яблуня так і затремтіла від радості.

- Іди швидше сюди, малюк! - Вигукнула вона. - Похитайся на моїх вітках, і нам буде добре!

- У мене дуже багато турбот, щоб лазити по деревах, - відповів хлопчик. - Мені хотілося б мати сім'ю, завести дітей. Але для цього потрібен будинок, а у мене немає дому. Ти можеш дати мені дім?

- Я б рада, - зітхнула яблуня, - але у мене немає дому. Мій дім - мій ліс. Але зате у мене є гілки. Зрубай їх і збудуй собі дім. І ти будеш щасливий.

І хлопчик зрубав її гілки і забрав їх з собою, і збудував собі хату. І яблуня була щаслива.

Після цього хлопчик довго-довго не приходив. А коли з'явився, яблуня ледве не оніміла від радості.

- Іди сюди, хлопчику, - прошепотіла вона, - пограй зі мною.

- Я вже надто старий, мені сумно і не до ігор, - відповів хлопчик. - Я хотів би побудувати човен і поплисти на ньому далеко-далеко. Але хіба ти можеш мені дати човен?

- Спиляли мій стовбур і зроби собі човен, - сказала яблуня, - і ти зможеш поплисти на ньому далеко-далеко. І ти будеш щасливим.

І тоді хлопчик спиляв стовбур і зробив з нього човен. І поплив далеко-далеко. І яблуня була щаслива.... Хоч у це й нелегко повірити.

Пройшло багато часу. І хлопчик знову прийшов до яблуні.

- Пробач, хлопчику, - зітхнула яблуня, - але я більше нічого не можу тобі дати. Немає у мене яблук.

- Нащо мені яблука? - Відповів хлопчик. - У мене майже не залишилося зубів.

- У мене не залишилося гілок, - сказала яблуня. - Ти не зможеш посидіти на них.

- Я занадто старий, щоб гойдатися на гілках, - відповів хлопчик.

- У мене не залишилося стовбура, - сказала яблуня. - І тобі не буде по чому більше підніматися нагору.

- Я дуже втомився, щоб підніматися нагору, - відповів хлопчик.

- Пробач, - зітхнула яблуня, - мені б дуже хотілося дати тобі хоч що-небудь, але у мене нічого не залишилося. Я тепер тільки старий пень. Пробач.

- А мені тепер багато і не потрібно, - відповів хлопчик. - Мені б тепер тільки тихе і спокійне місце, щоб посидіти і відпочити. Я дуже втомився.

- Ну що ж, - сказала яблуня, - старий пень для цього якраз і годиться. Іди сюди, хлопчику, сідай і відпочивай.

Так хлопчик і зробив. І яблуня була щаслива.

Істинне щастя - це коли віддаєш себе без залишку на служіння Богові і людям.

За матеріалами