9 жовтня 2012

9 жовтня - святого євангелиста Івана Богослова

Цього дня Свята Церква віддає честь пам'яті святого євангелиста Івана Богослова.

Святий апостол та євангеліст Іван Богослов був сином Заведеєвим та Саломії, що була дочкою Йосипа-обручника. Він від рибальських мереж був покликаний на проповідь Євангелія; коли ж бо Христос Господь, ходячи по Геліконському морі з-поміж рибарів вибирав собі апостолів, то покликав двох братів Петра та Андрія. Відтак побачив і інших: брата Якова Заведеєвого та Івана, брата його, що пробували в кораблі з батьком Заведеєм і зв'язували мережі свої, і покликав їх. Вони ж тоді, покинувши корабля і батька свого, до нього пішли. Коли ж їх прийняв, Іван від Христа Господа названий був сином громовим, як такий, котрого богослов'я, ніби грім, має почутися по цілому світі й усю наповнити землю. І ходив за благим учителем своїм, слідуючи стопам його, і навчався премудрості, що виходила з вуст його, і був вельми улюблений Христу, Господу своєму, через цілковиту свою незлобність та дівственну цнотливість. Пошанував його Бог поміж дванадцяти апостолів як кращого, і був один із трьох тих найближчих учнів Христових, котрим багато своїх божественних відкривав таємниць. Коли ж воскресити захотів дочку Яірову, "не дозволив увійти за собою нікому, тільки Петрові, та Якову, та Іванові, брату Якова" Коли ж на Таворі бажав показати славу божества свого, узяв із собою Петра, Якова, також і Івана. Коли ж моливсь у саду, то й там не без Івана був, казав-бо до учнів: "Сидіть тут, а я йду й помолюся", — і взяв Петра й обох синів Зеведеєвих, тобто Якова та Івана, — всюди Іван, як улюблений учень, Христові невідступний був. Як любив його Христос, знаємо і від того, що на грудях Його почив. Коли ж бо на Тайній вечері Господь прорік про зраду собі, то ззиралися поміж себе учні, не розуміючи, про кого говорить. Тоді Іван ліг на грудях улюбленого вчителя, як сам оповідає в своєму благовісті: "Був, — каже, — один з його учнів, якого любив Ісус", він приліг на груди Ісусові. "От цьому кивнув Симон Петро та й шепнув: "Запитай, хто б то був, що про нього Він каже?" І пригорнувшись до грудей Ісусових, той говорить до нього: "Хто зрадить Тебе Господи?". Таку ж бо мав у Христа Господа любов, що тільки він міг безборонно на грудях Господу почити і мав дерзновення про таємницю ту запитати. Мав же Іван до того, що любив його, навзаєм любов більшу від інших; у час-бо самохітних Господніх мук всі, покинувши пастиря свого, втекли; він-бо один на всі муки Христові невідступно дивився, сердечно з ним співуболіваючи, плачучи й ридаючи із Пречесною й Непорочною Дівою Марією, матір'ю Господньою і аж до хреста й до смерті з нею не відступив від Сина Божого, котрий за нас постраждав і був під хрестом від нього усиновлений Пречистій Діві Марії. Висів-бо Господь на хресті, "як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до матері: "Оце, жоно, твій син!" Потім каже до учня: "Оце мати твоя!" І з тієї години той учень узяв її до себе" і мав її в себе як матір свою у всілякій честі і служив їй аж до чесного і славного Успення її; після ж Успення, коли несли чесне і святе тіло Божої матері до гробу, святий Іван перед одром її поніс крайку, що як світло блищала, їх-бо дві приніс Пречистій архангел Гавриїл, звіщаючи про перехід її від землі до неба.

Після Успення Пресвятої Богородиці відійшов із учнем своїм Прохором у Азію, на неї упав йому жеребок, щоб там проповідувати Боже слово і йшов, сумуючи. Передбачив же напасті на морі й прорік про них учневі своєму Прохору. А коли був ув Іопії, сів на корабля і почав пливти, піднялася буря велика об одинадцятій годині дня, а вночі розбився корабель і всі, що були в кораблі, пливали у хвилях морських; хто за що схопився, того й тримався, пливаючи. О шостій годині дня викинуло море всіх живих із Прохором у п'яти поприщах від Селевкії; один тільки Іван залишивсь у морі, за ним Прохор багато плакав та й пішов у Азію. Ішов чотирнадцять днів і прийшов до одного села, що було при морі, і спочив од труду. Дивився на море й тужив з Іваном і тут з моря спінилася хвиля і викинулася на берег з великим шумом та й викинула живого Івана. Побіг Прохір подивитися, що за людину викинуло море, знайшов Івана, підняв його із землі і, обнявши, плакав. І подякував Богові за все. Так Іван чотирнадцять днів і ночей пробув у морі, плаваючи і, за благодаттю Божою, живий залишився, і ввійшов у село, попросив хліба та води й укріпився, і пішов в Ефес.

Коли ж вони разом увійшли в місто, знайшла його жона, на ймення Романа, знаменита і славна аж до Риму злобою справ своїх, тримала ж загальну лазню у тому місті. Вона, найнявши їх, приставила в лазні до роботи і зло їх мучила. А до роботи своєю привабила хитрістю, Івана для палення вогню, а Прохора наливачем води поставила на все їхнє життя, і пробували в такій біді немалий час. Був же у лазні тій демон, що проздовж усіх літ давив одного із тих, котрі милися там: чи юнака, чи дівчину. Коли ж будувалася лазня, то в основу її було вкопано, за бісівськими радами, живих юнака та дівчину, і відтоді таке вбивство стало бувати. Трапилося у той час увійти до лазні одному хлопцю на ймення Домн, був та син Діоскорида, старійшини міського. Коли мився Домн у лазні, напав на нього біс і задавив його. І був за ним великий плач, і чутно було це по цілому місту Ефеському. Коли ж сам Діоскорид дізнався, то у великій пробував печалі, а тоді й помер від туги. Романа ж багато молилася Артеміді, щоб воскресила Домна і плоть свою, молячись, терзала, але нічого не досягла. Іван же запитав Прохора, що сталося? Побачила Романа, що вони розмовляють, схопила Івана й почала міцно бити, докучаючи, й докоряючи, і покладаючи вину Домнової смерті на Івана. Нарешті сказала йому: "Коли не воскресиш Домна, душу твою від тіла твого відлучу". Іван же помолився, воскресив хлопця, і жахнувся дух Романи: казала, що він чи Бог чи Син Божий. Але Іван проповідував Христову силу і навчав вірувати в неї. Тоді воскресив і Діоскорида, і повірив у Христа Діоскорид, і Домн, і Романа, і хрестилися вони. Страх же напав на всіх людей і чудувалися з того, що сталося, й казали деякі про Івана й Прохора, що волхви вони є. Інші ж казали, що волхви мертвих не воскреша ють. Відігнав же Іван і духа лукавого від лазні, і пробували обидва в домі Діоскоридовому, утверджуючи у вірі новопросвічених і навчаючи їх чеснотливому життю.

Був якось празник Артеміді в Ефесі, і празникували всі люди в білих одежах, торжествуючи й радіючи при Артемідинім храмі, навпроти ж храму був ідол тієї богині. Вийшов Іван на високе місце, став поблизу ідола і велиголосно сліпоту їхню викрив, бо не відають, кому поклоняються, а замість Бога біса пошановують. Аюди ж наповнилися ярості супроти нього і камінням на Івана кидали, але жоден камінь у нього не вдарив, а повертався й бив тих, котрі їх метали. Іван же, простягти руки горі, почав молитися, і були тоді пал і спека на землі, і впало від того безліч мужів до двохсот і померли. Інші ж від страху, що охопив їх, ледве до тями прийшли й молилися Івану, щоб дістати милість, трепет-бо і страх найшли на них. Коли ж помолився Іван Богу, то всі померлі воскресли, і всі припали до Івана і, повіривши у Христа, похрестилися; на одному із тамтешніх місць, названім Тихи, сцілив Іван розслабленого, котрий дванадцять літ лежав, тож устав він і прославив Бога.

Багато інших знамень збувалося від Івана, і чутка про чудеса повсюди протекла; побачив це біс, що пробував у капищі Артемідинім, і зрозумів, що від нього має бути скинений, узяв на себе образ воїнський і, гірко плачучи, сидів на якомусь місці. Ті, що проходили мимо, запитували його: звідкіля він і через що так дуже плачеться; він же каже: "Я є від Кесарії Палестинської, старійшина над темницями, і мені було віддано стерегти двох волхвів, що прийшли від Єрусалиму, Івана та Прохора, їх-бо судили на смерть за безліч їхніх лихих діл, назавтра мали бути люто погублені. Вони ж волхвуванням своїм від вуз та темниці вночі втекли, і потрапив у біду я через них, бо за них мене князь погубити хоче. Я ж молився князю, щоб дозволив мені погнати їм услід, і ото почув: ті волхви тут є і не маю помічника собі, щоб хто зловив їх". Це кажучи, біс, показуючи грамоту, котра про те свідчить, показував і велику зв'язку золота, обіцяючи дати його тим, котрі отих волхвів погублять. Це почувши, одні воїни поспівчували йому, й підняли людей на Івана й Прохора, і пішли до Діоскоридового дому, кажучи: або подай нам волхвів, або хоромину твою запалимо. Діоскорид зволяв більше, що хай ліпше дім горить його, аніж апостола видати із учнем Прохором. Пізнав Іван духом, що сум'яття людське має постати на добро, віддав себе й Прохора зібранню. Вели їх люди і дійшли до храму Артеміди, і помолився Іван Богу, і раптом упав ідольський храм і не пошкодив ані одну людину. І рече апостол до біса, який там сидів: "Тобі мовлю, нечистий бісе, скажи: скільки літ тут живеш? І чи ти народ цей підняв на нас?" Біс же рече: "Я маю двісті сорок і дев'ять літ, тут пробуваючи, і це я підняв народ цей на вас". Рече ж йому Іван: "Тобі заповідаю, в ім'я Ісуса Назарянина, щоб не пробував у місці цьому". І тоді вийшов біс, жах опанував усіх людей і повірили у Христа. Було ж і більше знамення від Івана, і велике число людей навернулося до Господа.

У той час Домитіян, кесар римський, велике гоніння підняв супроти християн і наговорено йому було на Івана; його схопив єпарх Азійський і послав зв'язаного в Рим до кесаря, де за ісповідання Христове спершу битий був, тоді чашу трутну, смертоносної отрути наповнену, випив. Коли ж не пошкодило йому, за словами Христовими: "А коли смертодійне що вип'єте, — не буде вам шкодити", тоді був укинутий у конов з єлеєм вельми кипучим, але і звідти неушкоджений вийшов. І закричали люди: "Великий Бог християнський!" Кесар же, дерзаючи більше Івана мучити, подумав, що він є безсмертний, засудив його на вигнання у Патмос, острів, так ото уві сні Господь Івану сказав, що подобає тобі багато вистраждати і вигнаний будеш на один острів, котрий вельми тебе потребує.

Узяли воїни Івана з Прохором і повели на корабля, і почали пливти. Одного дня, пливучи, сіли цареві мужі за обід і, маючи багато їжі та питва, веселилися. Один із них, юнак, бавлячись, випав із корабля в море і втопився, тоді в плач перетворилися їхні веселощі, а радість у нарікання, не могли-бо допомогти упалому у глибину морську. Найбільше ж батько того юнака, що був у кораблі, вельми ридав і хотів кинутися у море, та був утриманий від інших. Знаючи ж, що Іван сильний у знаменнях, старанно всі молили його, щоб допоміг їм. Він же запитав кожного із них: якого хто пошановує Бога? І сказали: той Аполлона, той Дія, той Іраклія, то же Асклепія, інші ж Артеміду Ефеську. І рече до них Іван: "Стільки богів маєте і не можуть урятувати одну людину від утоплення?". І залишив їх у печалі до ранку. Назавтра ж о третій годині дня пожалів Іван щодо загибелі юнака й помолився до Бога достатньо із слізьми. Тоді почало море хвилюватися, і одна хвиля, піднісшись, викинула юнака живого перед Іванові ноги. Коли ж це всі побачили, жахнулися і раділи на повернення від потоплення юнака. Івана ж вельми пошановувати почали і заліза з нього, якими був закутий, зняли.

Якось уночі, о п'ятій годині, була велика буря на морі, і всі засумнівалися за життя своє і закричали — вже-бо корабель розбитися мав. І заволали до Івана, просячи, щоб допоміг їм і вмолив Бога свого, щоби спас їх від тієї погибелі. Він же мовчати їм повелів, почав молитися, і тоді затихла буря, і була тиша велика.

Один із воїнів черевною хворобою одержимий був і хотів померти, то з того апостол учинив здорового. Закінчилася вода у кораблі і багато хто від спраги занеміг, і був уже при смерті. Іван же рече Прохору: "Наповни посудини з моря!" І коли були наповнені посудини, рече: "В ім'я Ісуса Христа черпайте і пийте!" — і, черпнувши, знайшли воду солодку, і, напившись, відітхнули. І через те всі хрестилися й хотіли відпустити Івана вільним, щоб пішов, куди схоче, але він переконав їх, щоб повели його у звелене місце. І дійшли до острова Патмос, віддали послання ігемону; Мирон же, тесть ігемонів, узяв Івана і Прохора у дім свій.

Був же у Мирона син старший на ймення Аполлонід, той мав у собі біса пророчого, що майбутнє оповідав, і мали всі Аполлоніда за пророка. Коли Іван увійшов у дім Миронів, то Аполлонід безвісті пішов — утік ув інше місто, боячись, щоб не був від нього прогнаний Іваном пророчий дух. Настала скорбота у Мироновому домі щодо сина Аполлоніда, котрий пропав безвісті, та прийшло послання від нього до Мирона, котре звіщало, що Іван-волхв чаруванням своїм вигнав його з дому і не може повернутися, доки Іван не буде погублений. Ми-рон же прочитав писання і побіг до ігемона, зятя свого, звіщаючи те, що сталося. Ігемон же схопив Івана і хотів звірам на з'їжу його дати. Іван же молив ігемона, щоб потерпів трохи і повелів йому учня свого послати до Аполлоніда, обіцяючи його в дім повернути. Ігемон же не заборонив послати учня, а Івана, двома вірьовками зв'язавши, посадив у темницю. І пішов Прохор до Аполлоніда із Івановим посланням, у якому написано було таке:

"Іван, апостол Ісуса Христа, Сина Божого, пророчому духу, котрий живе в Аполлоніді повеліваю: від імені Отця, і Сина, і Святого Духа вийди із творіння Божого і не входь у нього ніколи, але поза островом цим сам пробудь у місцях безводних, а не в людях!"

Із таким посланням коли дійшов Прохор до Аполлоніда, тоді вийшов із нього біс. Аполлонід же прийшов до власного розуму і ніби від сну збудився та й пішов із Прохором, повертаючись у своє місто. Але не відразу пішов додому, а подався у темницю до Івана і, припавши до ніг його, віддав йому подяку за те, що звільнив його від нечистого духа. Довідалися ж батьки, і брати, і родичі про Аполлонідове повернення, зійшлися усі і раділи, і звільнений був Іван від вуз. Розповідав-бо Аполлонід про себе, кажуче таке: "Вже багато літ відтоді минуло, коли спочивав на ложі своєму, поринувши у глибокий сон, і один чоловік зліва від ложа став. Потряс мною і розбудив мене. Його я уздрів чорного, більше пня осмаленого та гнилого, йому ж очі, ніби свічки, горіли, і затрепетав я зі страху. Він же рече до мене: "Розтули вуста свої!" І я розтулив, і заліз у вуста мої і наповнив мені черево, а відтоді учинив, що я знав і про добро, і про зло, і про все, що бувало в домі. Коли ж увійшов апостол Христовий у дім наш, тоді рече мені той, що сидить у мені: "Біжи звідси, Аполлоніде, хай не зле помреш, ця людина-бо волхв є і хоче тебе умертивити". І тоді я відійшов і побіг у чуже місто; коли ж хотів повернутися, не дав мені, кажучи: "Поки Іван не помре, ти не можеш у домі моєму жити". Коли ж прийшов Прохор у місто, в якому я був, і коли побачив його, тоді нечистий дух вийшов із мене тим-таки чином, яким спершу ввійшов в моє черево, і легше мені стало, позбувшись великої тяготи, і розум мій добре наладнався, і добре мені було". Це почувши, всі припадали до Івана. Він же розтулив вуста свої і навчав вірі в Господа нашого Ісуса Христа. І увірував Мирон з ланкою та дітьми своїми, і хрестився, і була радість велика в домі Мироновім. По тому й дружина ігемонова Хриспис, дочка Миронова, прийняла святе хрещення із сином своїм і з усіма рабами своїми, а з нею Лаврентій, чоловік її, ігемон острова того, хрестився, і від влади своєї відійшов, щоб вільніше служити Богу. І пробув Іван із Прохором в домі Мироновому три літа, проповідуючи Боже слово, і багато там знамень та чудес силою Ісуса Христа сотворив: болящих сціляв і бісів проганяв, храм Аполлоновий із усіма його ідолами звалив словом на землю і, багатьох, увіривши, хрестив.

Був же в тій країні один волхв на ймення Кинопс, жив у місці пустельнім і з нечистими духами продовж літ достатньо погоджувався; його всі, що на острові були, люди як бога мали через привиддя, що траплялися від нього. Жерці ж Аполлонові, образившись вельми на Івана за розорення капища Аполлонового і за те, що всіх людей навернув у слід собі, навчаючи в ім'я Ісуса Христа, пішли до Кинопса і скаржилися перед ним на Христового апостола, молячи його, щоб відомстив безчестя їхніх богів. Кинопс сам не захотів іти в місто, оскільки багато літ на тому місті жив безвідхідно, а більше громадяни приходили до нього, пообіцяв їм послати ангела лукавого в Миронів дім і взяти душу Іванову та віддати її суду вічному. Назавтра одного князя від лукавих духів послав до Івана, повеліваючи йому душу його до себе принести. Біс же пішов у дім Миронів і став на місці, де був Іван. Іван же звідався про біса й рік йому: "Повеліваю тобі іменем Ісуса Христа, не зійди з місця цього, доки не скажеш, з якої причини прийшов ти сюди до мене". І став біс зв'язаний словом Івановим і рече Іванові: "Жерці Аполлонові пішли до Кинопса і помолилися йому, щоб пішов у місто й навів на тебе смерть, але той не захотів кажучи: "Багато літ живу на місці цьому, не виходячи, то чи ж тепер маю трудитися заради бідашного чоловіка, який є ніщо? Тож відійдіть шляхом своїм і назавтра я пошлю ангела свого, і візьме душу його, й принесе до мене, і віддам її суду вічному". І рече Іван до біса: "Чи посилав тебе колись узяти душу людську і принести йому?" І мовить біс: "Уся сила сатанинська у ньому є і має погодження з князями нашими, і ми з ним є. І слухається нас Кинопс, а ми його". Рече ж Іван: "Я апостол Ісуса Христа, тобі повеліваю, душе лукавий, відтепер не входити в житла людські і до Кинопса не повертатися, але за межі острова цього відійти й мучитися!" І тоді пішов біс із острова. Побачив Кинопс, що дух не повернувся, послав іншого, але й той так само постраждав. І інших двох послав од князів темних, і повелів одному до Івана зайти, а другому зовні стояти, щоб принести йому звістку. Зайшов один біс до Івана і так само постраждав, як попередні, котрі приходили; другий же біс, котрий зовні стояв, побачив біду свого друга, побіг до Кинопса і все, що відбулося, повідав. Наповнився ярістю від того Кинопс і, взявши всю можність бісівську, пішов у місто, і зраділо все місто, побачивши Кинопса, і всі приходили кланятися йому. Знайшов-бо Івана, який навчав людей, наповнився великої ярості та й рече до людей: "Мужі сліпі, які заблукали з путі істинної, послухайте мене. Наскільки праведний Іван і наскільки праведне те, про що він говорить, хай побесідує зі мною і хай створить чудеса такі ж, як я творю, і побачите, хто з нас є більший: чи Іван, а чи я. КОЛИ ВІН більший мене буде, то вірувати маю і я в те, що говориться і діється від нього". І взяв Кинопс одного юнака і каже до нього: "Юначе, чи є живий батько твій?" Він же відповідає: "Помер!" І рече Кинопс: "Якою помер смертю?" Він же мовить: "Моряк був і коли розбився корабель, утопився у морі". І рече Кинопс до Івана: "Тепер покажи, Іване, силу свою: нехай іменем, щоб ми повірили словам твоїм, постав отця живого перед його сином". І мовить Іван: "Не послав мене Христос мертвих із моря підіймати, але людей зваблених навчати". І рече Кинопс усім людям: "Тепер уже вірите мені, що улещувач є Іван і зваблює вас, схопіте його й тримайте, доки виведу батька юнакові живого". І взяли Івана. І розпростер руки Кинопс і вдарив ними, і плескання було в морі, і всім, острашенним, невидимий став із очей їхніх. І підняли голоси свої всі, кажучи: "Великий ти, Кинопсе!" І раптово вийшов Кинопс із моря, тримаючи, як казав, батька юнака, і здивувалися всі. І рече Кинопс: "Чи цей є батько твій?" І мовив юнак: "Цей, пане!" І поклонилися всі Кинопсу. І хотіли люди вбити Івана, але заборонив їм Кинопс, кажучи: "Коли побачите більше цього, тоді хай буде мучений". І покликав другого чоловіка й рече йому: "Чи мав ти сина?" І відповів той: "Так, пане мав, але із заздрості хтось убив його". І тоді звів голос Кинопс, закликаючи на ймення і вбивцю, і вбитого — і обидва постали. І рече Кинопс до чоловіка: "Чи цей є син твій? І чи цей є вбивця його?" І відповів чоловік: "Так, пане!" І рече Кинопс Іванові: "Що, дивуєшся Іване?" І відповідає Іван: "Тут я не здивований". І рече Кинопс: "Ще більше побачиш, і тоді здивуватися маєш, і не помреш, доки не пострашу тебе знаменням". І рече Іван до Кинопса: "Знамення твої невдовзі розрушаться". Почувши таке слово, люди кинулися на Івана й били його вельми, доки не подумали, що він уже мертвий. І рече Кинопс: "Покиньте непохованим, нехай птиці небесні з'їдять його". І відійшли від місця, радіючи із Кинопсом. По тому почув Кинопс, що Іван навчає на місці, названому Кам'яновержя, покликав біса, з яким волхвування чинив, і пішов до того місця й рече Іванові: "Маю намір тобі велику ганьбу і сором учинити і через те залишив тебе живого, але прийди на морський пісок і уздриш славу мою й посоромлений будеш". Були ж три біси, що йшли за ним, про них думали люди, що Кинопс їх із мертвих воскресив. І вдарив великим сплеском руками своїми, провалився з очей усіх і невидимий став. Люди ж закричали: "Великий ти, Кинопсе, і немає іншого, більшого за тебе!" Іван же заповів бісам, що в образі людському стояли, щоб від нього не відходили. І помолився до Господа щоб Кинопс не знайшовся серед живих і так сталося: раптово-бо море захвилювалося і хвилями закипіло, відтак не вийшов Кинопс із моря, але залишився там у глибині морській, як давній Фараон, — втопився окаянний. Бісам же отим, про яких гадали люди, що люди й вони, тільки встали з мертвих, рече Іван: "У ім'я розіп'ятого Ісуса Христа і за три дні воскреслого, зійдіть із острова цього", — і тоді невидимі стали. Люди ж повсідалися, чекаючи Кинопса три дні і три ночі на піску, від голоду та спраги, та від вару сонячного багато із них занемоглося і лежали безголосі, із них троє дітей померло. Людей же тих помилував Іван і помолився за їхнє спасіння, і багато їм про віру оповідав, воскресив дітей їхніх, сцілив недужих їхніх, і всі однодумно приступили до Господа, охрестившись, і розійшлися в доми свої, славлячи Христа. Іван же пішов у дім Миронів, і, часто приходячи до людей, навчав у ім'я Ісуса Христа.

Якось знайшов на дорозі хворого, який лежав, чоловіка в лютій гарячці і сцілив його хрестним знаменням, що побачив один жидовин на ім'я Філон, зв'язався з ним через писання і запросив Івана у дім свій — була-бо в нього жінка прокажена. Та припала до апостола, і тоді сцілилася від прокази і повірила в Христа. Тоді й сам жидовин повірив і прийняв святе хрещення із домом своїм. По тому вийшов святий Іван на торжище і зі брався до нього народ послухати спасительного вчення із вуст його. Прийшли і жерці ідольські, від них, один, спокушаючи святого, рече: "Учителю, маю сина кривого на обидві ноги, молю тебе, сціли його, і коли сцілиш, то і я повірю в Бога, якого ти проповідуєш". Святий до нього каже: "Пощо так випробовуєш Бога, як явно показує лукавство серця твого?" Те вирікши, послав Іван до сина його з тими словами: "В ім'я Христа, Бога мого, встань і прийди до мене". Він-бо тоді, вставши, прийшов здоровий до святого. А батько його за ту спокусу в тому ж часі окривів на обидві ноги і впав на землю від лютої хвороби, кричачи і святого молячи: "Помилуй мене, отче Божий, і сціли мене іменем Христа, Бога твого, вірую-бо, що нема Бога іншого, окрім Нього!" Святий же, умолений бувши, вчинив жерця здоровим і, навчивши віри, хрестив його в ім'я Ісуса Христа.

Назавтра прийшов Іван на місце, де чоловік лежав, мавши водянку і не вставав із ложа свого сімнадцять літ, цього апостол сцілив словом і просвітив хрещенням святим. У той-таки день послав до Івана антипат, що "їгемон". після Лаврентія, зятя Миронового, настав, молив вельми, щоб прийшов у дім його; дружині-бо антипатовій, що вагітна була, прийшов час родити, і люто страждала, не мігши народити. Святий же прийшов невдовзі і тільки ногою вступив на поріг дому, як жінка народила і полегшали болі; це побачивши, антипат повірив у Христа із домом своїм.

Прожив Іван там три літа і відійшов у інше місто на відстані п'ятидесяти стадій, у ньому-бо жителі були поморочені тьмою ідолопоклонства. Коли ввійшов туди, побачив народ, що творив празника бісам, і якихось юнаків зв'язаних. Спитав-бо Іван в одного, котрий там стояв: "Навіщо зв'язані ті юнаки?" Відповів чоловік той: "Маємо великого бога Вовка, йому ж бо нині сьогодні чинимо празник, йому тож ті юнаки мають бути заколені в жертву". Іван же попросив того чоловіка, щоб показав йому бога свого. Він-бо каже: "Коли хочеш побачити його, почекай до четвертої години дня і поба чиш жерців, що з народом ітимуть на місце, на якому бог являється, з ними й ти підеш і уздриш бога Вовка". Іван же каже: "Бачу тебе, чоловіка доброго, я ж бо прибулець є, молю тебе, щоб ти сам повів мене оце на те місце, вельми-бо бажаю бачити вашого бога. І коли мені явиш його, маю дати тобі багатоцінного бісеру". Той же, взявши Івана, повів і показав йому місце лужне, й болотисте, і води наповнене та й каже: "Звідсіля бог наш Вовк виходить і народу являється". Чекав Іван виходу того бога і ото близько четвертої години дня явився біс в образі Вовка превеликого — виходив із води. Иого-бо святий Іван іменем Христовим зв'язавши, запитав: "Скільки літ живеш тут?" Відповідає диявол: "Сімдесят літ". Апостол же Христовий каже: "Повеліваю тобі іменем Отця, і Сина, і Святого Духа зійди з острова цього й ніколи не приходь сюди, — і тоді зник диявол. Чоловік же той, бачачи все те, жахнувся і припав до ніг святого. Той же навчив його вірі святій і рече йому: "Це маєш бісер від мене, якого я тобі обіцяв". Тимчасом жерці прийшли до місця того із зв'язаними юнаками, маючи ножі в руках своїх і численний із ними прийшов люд, і чекали Вовкового виходу, бажаючи йому на з'їжу заколоти юнаків. Але хоч довго чекали, не могли дочекатися і приступив до них Іван та й попросив, щоб звільнили неповинних юнаків. "Уже-бо, — каже, — нема вашого бога Вовка, котрий бісом був; сила-бо Ісуса Христа його перемогла і прогнала". Вони ж, почувши, як загинув Вовк, перестрашені були і немало шукали бога свого, але не знайшли, звільнили юнаків і відпустили здорових. Святий же почав проповідувати Христа і їхню звабу викривати, і багато із них, повірувавши, охрестилося.

Була в тому місці лазня, у ній, коли мився, був задавлений син жерця Дієвого від диявола, котрий там мешкав. Те почувши, батько із великим плачем прибіг до святого, аби воскресив сина його, обіцяючи і сам увірувати в Христа. Святий же пішов із ним і вмерлого воскресив іменем Христовим і запитав юнака, яка була причина смерті його? Він же відповів: "Коли я мився, вийшов із води хтось чорний, схопив мене і задавив". Святий же збагнув, що біс живе в тій лазні, закляв його і запитав: "Хто ти є і чому тут живеш?" Відповів біс: "Я є той, якого ти в Ефесі вигнав із лазні і тут живу вже шосте літо, капостячи людям". Святий же прогнав і його із того краю. Це побачив жрець, увірував у Христа і хрестився із сином та всім домом своїм.

По тому вийшов Іван на торфисько, де зібралося до нього мало не все місто, щоб почути слово Боже. І тут якась жінка впала із плачем, молячи щоб сцілив біснуватого її сина, на нього лікарям мало не все добро видала. Святий же повелів, щоб привели того до нього і коли послані біснуватому сказали: "Кличе тебе Іван", — тоді біс і вийшов із нього і прийшов той до святого здоровий. Повірив у Христа і з матір'ю своєю хрестився.

У тому ж місті був знаменитий храм ідола Діонисія, його-бо ідолопоклонники називають вільним батьком, в його ж празник збираються там чоловіки та жінки із їжею та питвом, веселяться, а упившись, беззаконня велике творять на честь поганому своєму богу. Туди Іван у час празника їхнього прийшов, викрив їхнє таке погане празникування; жерці, їх-бо безліч було, схопивши його, били і, витягши назовні, кинули зв'язаного, самі ж знову до поганського діла повернулися. Святий же Іван помолився Богу, щоб не вибачив їм такого беззаконня, і тоді капище до основ упало і всі жерці погинули, інші ж люди, злякані, розв'язали святого і молили його, щоб не погубив їх із іншими.

У тому-таки місті був волхв знаменитий на ім'я Нукі-ян, той, довідавшись про падіння храму й пагубу жерців, вельми вразився і, прийшовши до святого Івана, рече: "Недобре учинив ти, що зруйнував храма Діонисі-євого та погубив жерців його; всі-бо люди на тебе гніваються щодо того вельми; молю ж тебе, щоб знову їх воскресив так, як воскресив ти жрецького сина в лазні, і я увірую в Бога твого". Відповдає святий: "Вина їхньої пагуби була беззаконня їхнє, через це вони недостойні, щоб жити тут, а нехай мучаться у геєні". Відповідає Нукіян: "Коли ти їх не можеш воскресити, це я учиню іменем богів моїх, воскрешу жерців і капище поставлю ціле, але ти смерті не уникнеш". Те сказавши, розійшлися. Іван пішов навчати людей, а Нукіян пішов на місце впалого храму і обійшов його, волхвуючи, а учинив таке: коли постало дванадцять бісів ув образах побитих ченців, то повелів їм, щоб ішли за ним і вбили Івана. Кажуть біси: "Неможливо нам не лише його вбити, а й явитись у місці, де він є. Коли хочеш, щоб помер Іван, іди й приведи сюди людей, які, коли побачать нас, роз'яряться на Івана й погублять його". Відійшов Нукіян, знайшов багато людей, які слухали учення від святого Івана, до них Нукіян закричав великим голосом: "О нерозумні! Пощо даєте себе цьому мандрованцю звабити, та ж капище ваше із жерцями погубив і вас, коли його слухатимете, погубить! Але пішовши зі мною, побачите жерців ваших, яких я воскресив; до того ж і капище ваше розсипане на очах ваших відновлю, чого Іван не зможе учинити!" Люди, ніби безумні, покинули Івана, всі за тим пішли, але святий іншим шляхом із Прохором упередив їх туди, де біси ті в образі жерців були воскрешені. Побачили ж біси Івана і зникли відтак; і тут Нукіян із народом прийшов, а коли бісів не знайшов, то вельми уразився і знову обходити став зруйноване капище, волхвуючи і закликаючи їх, але нічого не досяг. Коли ж настав вечір, роз'ярилися люди й хотіли вбити Нукіяна, що звабив їх і відвів їх від святого. Інші казали: "Схопимо його і поведімо до Івана і що нам скаже, те й учинимо". Святий те почув і в дорозі випередив їх і став на попередньому місці. Люди ж, привівши Нукіяна перед святого, сказали: "Цей зваблював, і ворог твій намислив, щоб тебе погубити, але що скажеш, те йому й учинемо". Святий же рече: "Пустіте його, нехай покається!"

Назавтра знову Іван навчав людей, щоб увірували у Христа і багато з них, увірувавши, просили, щоб хреститися від Івана; коли ж їх Іван до ріки привів, Нукіян волхвуваннями своїми воду в кров перетворив; святий же молитвою Нукіяна осліпив, і воду знову чистою вчинив, і хрестив у ній усіх, котрі увірували. Отак переможений Нукіян, отямившись і воістину каючись, молив апостола, щоб милостивий до нього був; святий же, побачивши його покаяння, достатньо навчивши, охрестив його і тоді прозрів, і ввів Івана у дім свій; коли ж у нього Іван зайшов, раптово всі ідоли попадали, котрі були в домі Нукіяновому і в порох потрощилися. Це чудо побачили його домашні, застрашилися і, увірували, хрестилися.

Була одна жона у місті тім, вдова, багата і красна, її ж ім'я Прокліянія, вона, маючи добровидного сина, на ймення Сосипатр, бісівським дійством постала на нього і усяк намагалася привабити його до свого беззаконня, але син її, тямкуватий бувши, зненавидив її за таке безум'я й утік від неї. Прийшов на місце, де святий Іван тоді навчав і з осолодою слухав слів апостольських. Іван же, Духом Святим усе в ньому прозрівши, виділив його осібно й наказував, щоб шанував матір, тільки аби не слухав її у беззаконному ділі і щоб не розповідав про те нікому, а щоб покривав гріха матері своєї. Сосипатр же не захотів повернутися до матері у дім свій; його на четвертий день знайшла Прокліянія, схопила за одежу і силою потягла додому. На цей крик приспів антипат, котрий нещодавно у те місто прийшов, і запитав про причину, чому так жінка волочить юнака? Мати ж, сховавши беззаконну думку свою, оговорила сина, ніби хотів їй ґвалт учинити і смикала волосся своє, волаючи із плачем. Це почувши, антипат пойняв брехні віру і ' засудив неповинного Сосипатра зашити у міх шкіряний із лютим гаддям і у море викинути. Довідався про те Іван, став перед антипатом, викриваючи його в неправедному суді, що, недобре вивіривши річ, засудив на смерть неповинного юнака. Прокліянія ж наговорила на святого, що цей лестивець "сина мого на це зло наставив". Це почувши, антипат повелів у того таки міха й апостола святого зашити із Сосипатром та різним гаддям і втопити. Святий же помолився і раптово потряслася земля, антипату ж рука всохла та, якою махав на святого, Прокліянії ж обидві всохли руки і очі вивалилися. Це побачивши, суддя вельми жахнувся і всі, що там були, попадали зі страху. І молив суддя Івана, хай помилує його і сцілить усохлу руку. Він же, багато навчивши його щодо праведного суду і щодо віри у Христа, сцілив його і хрестив в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. І так звільнений був від напасти та смерті неповинний Сосипатр, а суддя пізнав істинного Бога. Прок-ліянія ж зі страху свого втекла у свій дім, маючи на собі покару Божу, апостол же узяв Сосипатра й повів у дім її. Не бажав Сосипатр іти до матері своєї, але Іван, навчаючи його беззлобності, звіщав йому, що вже не почує від матері своєї нічого беззаконного, опнотливіла-бо, що і сталося. Коли ввійшли у дім її апостол із Со-сипатром, тоді Прокліянія упала в ноги апостолу, із плачем сповідалася і каялась у гріхах своїх. її тоді сцілив апостол від хвороби і навчав вірі й цноті, хрестив її з усім домом її, і так Прокліянія, оцнотливившись, провадила дні свої у великому покаянні.

У той час убито було царя Домитіяна, а по ньому прийняв престола римського Нерва, добрий вельми, той усіх, хто був ув'язненні вільними вчинив. Тоді Іван від ув'язнення був звільнений і намислив повернутися в Ефес; у Патмосі ж ледве не всіх наявних людей уже навернув до Христа. Довідалися християни про такий його намір і молилися, аби не полишив їх до кінця. Коли ж святий не захотів бути з ними, а побажав повернутися в Ефес, тоді просили його, хай принаймні Євангеліє їм залишить у пам'ять учення свого, яке б він там написав. Якось він повелів: піст усім, узяв із собою учня свого Прохора, відійшов із міста десь на п'ять поприщ і зійшов на одну високу гору, де три дні пробув на молитві. Після третього вдарив грім великий, і блискавки, і потряслася гора; Прохор же впав на землю зо страху. Іван же схилився до нього, звів його і посадив праворуч од себе та й рече: "Пиши, що почуєш із вуст моїх". І знову звівши очі до небес, молився, а після молитви почав говорити: "На початку було Слово" та інше. Учень же уважливо все писав, що із вуст його чув, і написано було святе Євангеліє, яке знову переписати звелів Прохору, зійшовши з гори. І зволив переписане залишити у Патмосі християнам на прохання їхнє, а перше у себе затримав. На тому острові й Апокаліпсис своєю рукою написав святий; постився-бо на горі кілька днів, бачачи невимовні одкровення Божі, і писання те передавав вірним. А перш ніж відійти із того острова, обійшов довколишні міста і села, утверджуючи братію у вірі. І випало йому побувати в одному селі, в якому жрець Дієвий, на ім'я Євхарис, мав сліпого сина, той віддавна бажав бачити Івана. Почувши ж, що Іван прийшов у їхнє село, прибіг до нього, молячи його, щоб завітав у дім його і сцілив сина. Іван же, бачачи, що має здобути душі людські, пішов у дім жерця і рече сліпому синові: "В ім'я Господа мого Ісуса Христа прозри", — і тоді прозрів. Це побачивши, Євхарис увірував у Христа і хрестився із сином своїм. У всіх же містах острова того святий Іван належно спорядив святі церкви, поставив їм єпископів та пресвітерів і, навчивши їх достатньо, цілував усіх і повертався вже до Ефесу. Проводжали ж його вірні із плачем та риданням великим, не бажаючи позбутися такого сонця, яке вченням своїм країну їхню просвітило. Він же, до корабля сівши і мир усім віддавши, відплив у путь свою. Коли ж досяг Ефеса, зустріли його вірні з невимовною радістю, гукаючи й кажучи: "Благословенний той, що прибув ув ім'я Господнє!" І прийнятий був чесно, а де пробував, не занедбував праці, завжди навчаючи людей і наставляючи на шлях спасіння.

Не належить і цього промовчати, що про нього Климент Олександрійський свідчить: коли в Азії проходив апостол міста, побачив в одному юнака, пригідного до доброго діла. Його прийнявши, навчив і охрестив. Ба жаючи ж відійти звідтіля на проповідь Євангелія, вручив юнака того перед усіма єпископу того міста: хай навчить його всьому доброму ділу. Єпископ же взяв юнака, навчив його писанню, але не так про нього дбав, як би належало, не даючи такого повчання, яке має бути юним — пустив-бо його за волею своєю і невдовзі почав зле жити, впиватися ж і красти, також заприязнився із розбійниками, що, взявши його, повели в пустелю та в гори і старшим його собі учинили та й творили розбій на дорогах. По певному часі повернувся Іван, прийшов у те місто й почув про того хлопця, що розбестився і став розбійником, і рече єпископу: "Поверни мені скарба, якого я тобі дав на збереження, як у вірні руки, поверни мені юнака, якого тобі вручив перед усіма, щоб навчив ти його страху Божому". Єпископ же із плачем рече: "Загинув юнак, помер душею, тілом же розбій по дорогах чинить". Іван же рече до єпископа: "Чи так належить зберігати душу брата свого? Але дай мені коня й провідника, хай піду й пошукаю того, котрого ти погубив". І сталося, що Іван прийшов до розбійників, і попросив їх, щоб відвели його до старшого свого, і повели. Побачив-бо юнак святого Івана, засоромився і, кинувшись, побіг у пустелю. Іван же, забувши старість свою, гнався за ним, волаючи: "Повернися, сину мій, до батька твого і не відчаюйсь у гріху своєму, я гріхи твої на себе прийму, зупинись і зачекай мене, бо Господь послав мене до тебе". Повернувся юнак, із трепетом та соромом великим припав до ніг святого, не сміючи на лице його поглянути. Іван же, батьківську до нього являючи любов, обняв його й цілував, і, взявши, повів його із радістю в місто, бо знайшов загинулу вівцю. Навчав його багато, наставляючи на покаяння; в усьому ж добре трудився юнак, догодив Богові і, діставши гріхів прощення, з миром відійшов.

У той-таки час був один християнин, який прийшов у такі злидні, що не мав чим віддати боргів своїм займодавцям. Од великої скорботи намислив сам себе вбити і попросив одного волхва-жидовина, щоб той дав йому випити смертну труту. Цей, як ворог християнам, приятель же бісам, учинив те: дав йому смертоносного, пиття. Взяв же в нього християнин труту смертну і пішов у дім свій, розмірковуючи і лякаючись, не знав що вчинити і по тому ознаменував чашу хрестом, і випив її, але шкоди від того не дістав, бо хресне знамення всю труту з чаші відігнало. Вельми дивувався він, що здоровий є і не відчуває ніякого ушкодження. І знову, не терплячи скорботи від займодавпів, пішов до жидовина, щоб дав йому сильної отрути; жидовин же здивувався, що живий залишився той чоловік, і дав йому сильнішої трути, яку взяв чоловік і пішов у дім свій. Довго думав, а коли захотів випити, так само сотворив знамення хреста святого на тій чаші і випив її, але нітрохи не постраждав. І знову пішов до жидовина, з'явившись перед ним здоровим. Лаяв жидовина, що невправний є у своєму мистецтві; жидовин трепетний був і запитав його: "Що творив, п'ючи?". Він же й рече: "Нічого іншого, тільки хрестом святим знаменував чашу". Жидовин пізнав, що сила хреста святого проганяє смерть і, бажаючи істину звідати, дав тієї трути псу, і тоді пес, з'ївши, перед ним здох. Це побачив жидовин, подався із тим християнином до апостола, звіщаючи йому, що їм трапилося. Святий же навчав жидовина вірити у Христа і охрестив його. Християнину ж тому убогому наказав: хай принесе оберемок сіна, і його апостол хресним знаменням та молитвою на золото перетворив і повелів йому, хай тим золотом віддасть борги свої займодавцям, а рештою хай утримає дім свій.

Дійшовши знову до Ефесу і пробуваючи в домі Домновім, велике число людей до Христа привів і чудеса незчисленні вчинив.

Коли виповнилося йому сто і більше літ, вийшов із дому Домнового із сімома учнями своїми і дійшов одного місця, там їм сісти повелів. Було це під ранок, він відійшов на відстань киненого каменя помолитися. Потім наказав учням викопати могилу на довжину зросту його, і заповів Прохору, щоб пішов у Єрусалим і там перебував до кончини. Повчивши ж учнів, цілував їх і рече: "Взявши землю, матір мою, покрийте мене". 1 цілували його учні і покрили аж до колін, і знову цілував їх, і покрили його аж до шиї і поклали на лице його покривальце, і теж, цілуючи і плачучи вельми, покрили його всього. Братія ж, що була в місті, почувши про це, прийшла і, відкопавши гроба, нічого не знайшла, і вельми багато плакала, а помолившись, повернулася у місто. Щороку із гробу того порох тонкий на восьмий день місяця травня з'являвся і сцілення болящим подавав молитвами святого апостола Івана на честь Бога, в Тройці хваленого навіки віків. Амінь.

Про літа цього святого апостола немає достовірного свідчення: одні пишуть, що прожив 120 років, інші ж 105 і місяців сім кажуть. Однак те відомо, що більше ста років прожив святий.

Згідно "Житія святих" Димитрія Туптала (Ростовського)

За  матеріалами

 
 

календар

27 квітня 2017

Виленская-Остробрамская икона Божией Матери

27 апреля 2017 г. ( 14 апреля ст.ст.), четверг.
Седмица 2-я по Пасхе. Поста нет.

Cовершается служба, не отмеченная в Типиконе никаким знакомСвт. Мартина исп., папы Римского. Мчч. Антония, Иоанна и Евстафия Литовских. Мч. Ардалиона. Мчч. 1000 Персидских и Азата скопца. Св. Александра исп., пресвитера. Виленской и Виленской-Остробрамской икон Божией Матери.

Деян., 12 зач., IV, 23-31. Ин., 16 зач., V, 24-30.

Перейти в раздел
 
 

Рекомендуємо відвідати