Преосвященнний єпископ Митрофан взяв участь у нареченні ігумена Фотія (Давиденка) на єпископа Запорізького і Мелітопольського

17 грудня Православна Церква вшановує пам'ять святої великомучениці Варвари. Вже понад 900 років її чесні мощі зберігаються у Києві, а півстоліття з цього часу – у Володимирському кафедральному соборі української столиці. Тому саме в цьому храмі щороку відбувається особливо урочисте богослужіння на честь великомучениці Варвари й тисячі прочан приходять поклонитися великій святині.

Так було і цього року. Напередодні, 16 грудня 2014 р. увечері, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у співслужінні: Патріаршого намісника, митрополита Переяслав-Хмельницького і Білоцерківського Епіфанія; митрополита Білгородського і Обоянського Іоасафа; митрополита Луцького і Волинського Михаїла; архієпископа Чернігівського і Ніжинського Євстратія; архієпископа Сімферопольського і Кримського Климента; архієпископа Богуславського Олександра, вікарія Київської єпархії; єпископа Васильківського Агапіта, керуючого справами Київської Патріархії; єпископа Дніпропетровського і Криворізького Симеона; єпископа Луганського і Старобільського Афанасія; єпископа Харківського і Богодухівського Митрофана; єпископа Васильківського Лаврентія, вікарія Київської єпархії; єпископа Володимир-Волинського Матфея, вікарія Волинської єпархії; єпископа Іоана (Швеця), настоятеля храму протоієрея Бориса Табачека, соборного духовенства та священиків м. Києва та Київської області звершив Всенічне бдіння. За богослужінням молилися викладачі та студенти Київської православної богословської академії, а разом з патріаршим та кліросним хорами собору співав також і хор КПБА під керівництвом диякона Юрія Мигаля.

З благословення Святійшого Патріарха служіння літії очолив митрополит Епіфаній.

На полієлеї урочисто і піднесено звучали слова величання на честь великомучениці Варвари.

На прикінці богослужіння відбулося наречення ігумена Фотія (Давиденка), насельника Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря м. Києва, клірика Київської єпархії на єпископа Запорізького і Мелітопольського.

Вибраний до архієрейського служіння ігумен Фотій (Давиденко) звернувся до Святішого Патріарха Філарета та до архієреїв, що співслужили Його Святості зі ставленицькими словами:

Ваша Святосте, Ваші Високопреосвященства, Преосвященства, всечесні отці, дорогі у Христі браття й сестри.

Сьогодні, стоячи у цьому величному патріаршому кафедральному соборі Святого Хрестителя Руси Рівноапостольного князя Володимира, перед всіма Вами, тремчу, переживаю, страхаюся, оскільки Церква через обрання Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета та Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату благословляє мені недостойному свій найвищий послух – єпископське служіння.

Дізнавшись про своє обрання, природно, згадую свої перші кроки на дорозі християнського життя. Ще малою дитиною я відвідував саме цей собор, постійною парафіянкою якого була мою рідна тітка. Разом з матір’ю та тіткою ми приходили на всенічні бдіння перед недільними днями та великими святами, та на урочисті Божественні літургії, які очолював тоді ще Блаженніший Митрополит Київський і Галицький, а нині Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Пам’ятаю, як по-дитячому із захопленнямя дивився на чудові облачення священнослужителів, слухав прекрасний спів церковного хору. Чи міг я в ті дні навіть подумати, що колись теж буду служителем Церкви Христової?

Проходив час, церковне життя приваблювало мене все більше, я почав частіше приходити до храму Божого. Ще будучи школярем, я навчився церковно-слов’янської грамоти. У Свято-Покровській церкві, що по вулиці Мостицькій у місті Києві, мав можливість читати та співати у кліросному хорі. Коли наставали літні канікули і я приїжджав до села, то і там кожної неділі та у свята намагався бути на богослужінні у сільському храмі Різдва Пресвятої Богородиці, де ніс послух пономаря та читця. І саме у той час, думаю, і виникло свідоме бажання стати священнослужителем.

Закінчивши навчання у середній школі я подав документи до Київської Духовної Семінарії, а після вступних іспитів був зарахований до 1-го класу духовної школи. Через невеликий проміжок часу мені благословили нести послух іподиякона Святійшого Патріарха Філарета, який я виконував впродовж майже 12 років. Початок служіння в цій новій для мене якості припав на непростий час міжконфесійного протистояння. Багато разів доводилося молитися, слухаючи постійні вигуки образ, проходити до церкви коли в нас — вірних української Церкви кидали каміння, силою не пускали до наших храмів. Але попри все, саме ті часи згадуються з найбільшим теплом та трепетом, адже то були часи перших кроків духовного зростання. Бачачи особистий приклад Святійшого Патріарха Філарета, як істинного пастиря, бачачи його працю, опікування духовними школами, турботу про майбутнє Церкви, духовне окормлення української нації — розумів, яким повинен бути справжній служитель Церкви і вірний син свого народу— ось зразок, якого належить прагнути. А скільки прикладів великого смирення та збереження внутрішньої рівноваги доводилося бачити, коли мені випадало бути присутнім зі Святійшим Патріархом під час його архіпастирських візитів по Україні. Коли вигукували образи, обливали словесним брудом, розповсюджували плітки, нацьковували на нього людей, Святійший Владика завжди був спокійний і постійно молився за тих, хто все це чинив.

Під час навчання у духовній школі я прийняв рішення просити про прийняття чернечого постригу і на початку четвертого курсу Академії подав прохання прийняти мене в один із монастирів, на що Святійшим Патріархом була накладена резолюція про зарахування мене послушником Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря. Саме в цій обителіяі був пострижений через п’ять років у чернецтво з ім’ям Фотій, на честь Нікомидійського мученика Фотія. У вересні 2009 р. за Божественою літургією Святійшим Патріархом Філаретом був рукоположений у сан диякона. З 2010 р. мене було призначено на посаду монастирського келаря. У грудні 2012 р. намісником Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря Преосвященійшим єпископом Агапітом рукоположений у сан ієромонаха, а в 2014 р. до дня Святої Пасхи у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі Святійшим Патріархом Філаретом возведений в сан ігумена.

Усвідомлюю, що єпископство — це не тільки шана віруючих, честь та велика влада, а більшою мірою — це хрестоносіння, важкий духовний труд і турбота про довірену опіці архієрея паству. Вбачаю у призначенні Священного Синоду мене на це служіння — заклик до жертовного подвигу, до самовідданої праці на благо народу Божого.

Проте, сумнів породжує запитання, наскільки зможу виконати все, що належить робити єпископу, чи буду добрим управителем, взірцем для пастирів та мирян, чи зможу належно опікуватись врученою мені паствою, охороняючи її від тенет диявольських. Але всі сумніви розсіюються вірою в промислительну дію благодаті Божої, вірою в те, що Господь не дає людині тягар більший, ніж вона може понести. А також зігріває душу те, що своє єпископське служіння буду здійснювати під омофором Вашої Святості, Першосвятителя нашої Церкви, мудрого архіпастиря, прикрашеного багатьма дивними дарами: молитви, розсудливості, терпіння і смирення, взірця архієрейського подвигу.

Прошу всіх Вас, моліться за мене грішного, щоб Господь укріпив мене, дав мудрість і сили для звершення цього великого служіння.

Ще довго після завершення богослужіння, до закриття храму, велика кількість людей приходила поклонитися чудотворним мощам святої Великомучениці Варвари.

за інформацією Прес-центру Київської Патріархії