Єпископ Митрофан взяв участь в урочистостях з нагоди 20-тої річниці інтронізації Святійшого Патріарха Філарета
22 жовтня 2015 року Українська Православна Церква Київського Патріархату відзначила 20-ту річницю інтронізації свого Предстоятеля - Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.
З нагоди визначного ювілею напередодні, 21 жовтня, у Музейно-виставковому центрі Української Православної Церкви Київського Патріархату у стилобаті Андріївського храму в Києві урочисто відкрили виставку з нагоди 20-ліття з часу інтронізації Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.
У сам день свята, 22 жовтня зранку, у патріаршому Володимирському соборі столиці відбулася урочиста Божественна літургія, яку очолив ювіляр, Святійший Патріарх Філарет. Предстоятелю співслужив єпископат Церкви і численне духовенство Києва та інших єпархії України.
Наприкінці літургії було звершено подячний молебень, який очолив Предстоятель Церкви. Завершуючи молебень, Святійший Владика помолився з духовенством та вірянами до Всевишнього Бога про визволення України від ворогів.
Після святкового богослужіння Патріарха Філарета від імені Священного Синоду та всієї повноти Київського Патріархату привітав Патріарший намісник, ректор Київської православної богословської академії, митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський Епіфаній:
ВІТАЛЬНА АДРЕСА
Священного Синоду УПЦ Київського Патріархату
Патріарху Київському і всієї Руси-України Філарету
з нагоди 20-ліття інтронізації
Ваша Святосте! Улюблений у Господі наш архіпастир і отець!
Від імені Священного Синоду, єпископату, духовенства, чернецтва і всіх вірних Української Православної Церкви Київського Патріархату сьогодні, в день 20-ліття Вашої інтронізації на Патріарший престол, прийміть наші сердечні вітання.
Рівно два десятиліття відділяють нас від тієї історичної миті, коли саме тут, під склепіннями собору святого Володимира, через обрання Помісного Собору, Бог і Його Церква покликали Вас до Патріаршого служіння. До цього Ви вже майже тридцять років здійснювали ієрархічне служіння на Київській кафедрі. І мабуть багатьом тоді, у далекому вже нині 1995 році, здавалося, що Патріарше достоїнство є ніби завершенням попередньої Вашої праці, ніби сходженням на вершину, ніби почесною винагородою за великі труди, за несправедливі гоніння. Бо тим, хто дивиться ззовні на сан і місце Патріарха в Церкві, часто видно лише сполучені з ними почесті, владу, повноваження. І лише той, на кого покладається цей хрест, дізнається, наскільки насправді це важкий тягар.
Сама історія цих двадцяти років Вашого Патріаршого служіння, і ми всі, тут зібрані, можемо щиро засвідчити – високе покликання Ви сприйняли не як почесть і винагороду, а як зобов’язання від Бога і Церкви ще більше трудитися на Ниві Христовій. У своїх промовах Ви не раз згадували слова апостола Павла: «Благодаттю Божою я є те, що є; i благодать Його в мені не була марною, та й потрудився я більше за усіх: тільки не я, а благодать Божа, яка зі мною» (1 Кор. 15:10) – і ці слова ми щиро можемо віднести до Вас, Святійший Владико, маючи правдиве підтвердження у плодах Вашої діяльності.
Адже за ці роки наша Церква більше ніж втричі зросла за кількістю парафій, зміцнилося чернецтво, кількісно і якісно зросли духовні школи загалом та Київська православна богословська академія, яка перебуває під Вашою архіпастирською опікою – зокрема. Зросли та зміцнилися єпископат і духовенство Церкви. З меншості на той час, Київський Патріархат перетворився на більшість тепер, і нині понад 40% народу України є прихильниками нашої Церкви.
Понад двісті томів богослужбових та богословських книг особисто Вами або під Вашою редакцією перекладені українською мовою та видані. У історії важко навіть знайти приклад подібної плідної перекладацької праці, якою би займався особисто Предстоятель Церкви.
Не зважаючи на більш ніж поважний вік, Ви продовжуєте невтомно трудитися, регулярно звершуючи Богослужіння тут, у кафедральному Патріаршому соборі, та відвідуючи паству в різних куточках України і в діаспорі, здійснюючи візити за кордон.
Ви завжди відкриті до спілкування, приймаючи у своїй резиденції численних відвідувачів, які потребують Вашого слова, підтримки чи поради у великих або малих справах.
Серед цих різноманітних плодів Вашого служіння хочемо особливо підкреслити Вашу благодійну діяльність. Фінансова підтримка побудови багатьох храмів, розвитку низки єпархій, інша допомога – близько половини надходжень Патріархії Ви спрямовуєте на справи милосердя. Що особливо важливим стало тепер, у час агресії і неоголошеної війни сусідньої держави проти України, коли Ви самі подали і продовжуєте подавати приклад жертовної допомоги воїнам, біженцям, постраждалим від війни.
Ви, Ваша Святосте, для нас усіх стали зразком втілення у життя наступних слів апостола Павла: «У старанності не лінуйтесь, духом палайте; Господеві служіть; утішайтесь надією; в скорботах будьте терплячі; в молитві постійні; у потребах святих беріть участь; будьте гостинні до подорожніх. Благословляйте гонителів ваших; благословляйте, а не проклинайте. Радуйтеся з тими, хто радується, i плачте з тими, хто плаче. Будьте однодумні між собою; не звеличуйте себе, а наслідуйте смиренних; не будьте зарозумілі; нікому не відплачуйте злом за зло, але дбайте про добро перед усіма людьми. Якщо можливо i залежить від вас, перебувайте в мирі з усіма людьми. Hе мстіться за себе, улюблені, а дайте місце гніву Божому. Бо написано: «Мені відомщення, Я віддам», – говорить Господь. … Hе бувай переможений злом, а перемагай зло добром» (Рим. 11:21). Свідчимо, що ці чесноти ми бачимо у Вашій особі.
Тому найперше ми дякуємо Богові за те, що Він укріплює Вас у служінні та через Вас подає нам приклад достойного виконання своїх обов’язків, гідного звершення свого покликання. Також від імені всієї повноти Київського Патріархату ми дякуємо Вам, Ваша Святосте, за працю і від усього серця просимо у Господа для Вас здоров’я, сил, благодатного натхнення у подальшому служінні на благо Церкви і побожного народу. Нехай Всемилостивий Бог дарує Вам многії та благословенні літа Патріаршого служіння – на славу Йому, на добро Церкві, на користь Вашій пастві та на спасіння Вам.
Іс пола еті, Агіотате Деспота! – На многії літа, Святійший Владико!
Владика Епіфаній подарував Його Святості просфору та букет квітів.
До присутніх з подячним словом звернувся Святійший Патріарх Філарет:
Ваші Преосвященства, всечесні отці, дорогі браття і сестри.
Ми зібралися, як сказав владика, не для того, щоб звеличуватися. Нема нам чим хвалитися. Тільки немочами можемо похвалитися. А зібралися для того, щоб подякувати Богові за Його видимі для нас благодіяння. Бог – невидимий, а діла Його – видимі.
В чому видимі Його діла? В тому, що наша Церква Київського Патріархату була подібна до гірчичного зерна. Такою маленькою була. І ніхто в 1992 році не вірив, що вона буде провідною Церквою в Україні. Але з допомогою Божою ми стали такими. То ж хіба це не є дія Божа? Хіба це ми зробили?
Ми працювали. Це правда. Але Бог привів нас до цього. І це треба бачити. А той, хто не бачить цього, той сліпий.
Ви, владико, згадували апостола Павла. Скільки заснував церков великий апостол Павло? Але приписував це не собі, а благодаті Святого Духа. Так і ми, і кожна людина, якщо вона щось робить добре, то повинна знати, що за нею стоїть невидима сила Божественної благодаті. Вона діє, але через нас, як і через апостола. Бо апостол, сказавши, що благодать все зробила, додав: «але потрудився я більше за всіх». Так і ми, дорогі браття і сестри. Коли робимо щось добре, - ми робимо, але діє в нас Божественна благодать. І тому нам треба, насамперед, дякувати Богові, що Він допомагає нам. І ми віримо, що він допоможе нам побудувати єдину в Україні Православну Церкву. Віримо, що допоможе! Хто не вірить, той помиляється, бо якщо Господь уже зробив нас найбільшою Церквою в Україні, то Він же й приведе нас і до єдиної Церкви.
Цей процес об’єднання уже пішов. І ви бачите, як навертаються до Київського Патріархату, насамперед, віруючі. Вони переходять в Київський Патріархат – правдиву Українську Православну Церкву. Я не хочу сказати, що та, інші Церква не є Церквою. Але вона - не українська. Тому й не турбується про захист нашої землі на Донбасі. А ми, як українська Церква, віддаємо все можливе, щоб не допустити агресора на нашу рідну землю. Господь почує нашу молитву, тому що правда з нами.
Нехай Господь наш Ісус Христос і надалі за молитвами Божої Матері, яка завжди покривала український нард від усяких бід, і за молитвами всіх українських святих приведе нас до бажаної мети – до створення єдиної в Україні Православної Церкви. Але ця Церква повинна, насамперед, турбуватися про зростання любові між людьми, а не свого багатства. Бо багатство розтліває людські душі. А убогість приводить до Бога. Тому Господь не випадково сказав, що ці люди блаженні, бо вони успадкують Царство Небесне.
Наша Церква бідна, але йдемо ми правильною дорогою. А правильна дорога – це, насамперед, вести людей до вічного життя, до очищення від гріхів, любити й захищати своїх ближніх, свій народ, не ворогувати з іншими, а полюбити їх. Та найперше треба полюбити своїх, особливо своїх батьків. Тоді той, хто любить батьків і своїх дітей, той полюбить свій народ. А полюбивши свій народ, маючи в серці любов, полюбить і інші народи. А той, хто говорить, що не любить свій народ, а любить інший – говорить неправду.
Тому нам треба йти християнською дорогою і уподібнюватися Господу Ісусу Христу, Який любив свій юдейський народ, плакав, передбачаючи руйнування Єрусалиму, але в той же час постраждав за всі народи, за весь людський рід.
Оце є дорога Христова, якою потрібно йти. І нехай Господь допомагає нам йти цією дорогою і приведе нас до вічного блаженного життя. Бо якщо ми не успадкуємо вічного блаженного життя, то наше земне життя і наші труди – даремні.
Тому нехай Господь Помісну Церкву утвердить і приведе нас до вічного блаженного життя.
Йому слава на віки віків. Амінь.
Козацьким многоліттям Святійшого Владику привітали хори, які брали участь у богослужінні: Патріаший та кліросний хори Володимирського собору та хор Київської православної богословської академії.
