Доповідь Предстоятеля на Архієрейському Соборі 14 грудня 2019 р.

Дорогі владики, улюблені у Христі співбраття і співслужителі!

Вітаю усіх вас з початком роботи Архієрейського Собору нашої Помісної Української Православної Церкви! Її Статутом визначено, що Архієрейський Собор відбувається щорічно, однак також визначено, що його членами є правлячі архієреї нашої Церкви. Після Помісних Соборів УАПЦ і УПЦ КП, а також Об’єднавчого Собору, які відбулися тут, у стінах Святої Софії Київської рік тому, ми не раз зустрічалися, однак вперше ми проводимо саме Архієрейський Собор. Тому Священний Синод ухвалив рішення про скликання його у розширеному складі, за участю всіх ієрархів нашої Помісної Церкви.

Отже, сьогодні нам належить заслухати і обговорити підсумки спільної роботи протягом року, що минає, зокрема праці Предстоятеля Помісної Церкви та її Священного Синоду, і винести відповідні рішення.

Церква

Станом на сьогодні Помісна Українська Православна Церква складається з 44 єпархій, які в Україні об’єднують понад 7 тисяч парафій, 77 чоловічих та жіночих монастирів. Ми маємо 10 вищих духовних навчальних закладів, у яких навчається 1101 студент. Служіння в нашій Церкві здійснюють понад 4,5 тисячі кліриків, зокрема 62 архієреї.

Соціологічні дослідження засвідчують, що до православного віросповідання в Україні належать понад 75% опитаних, з них половина – належать до Православної Церкви України. Отже наша Помісна Церква є найбільшою за численністю та підтримкою релігійною організацією, що накладає на неї і на всіх нас особливу відповідальність щодо суспільства та Української держави. Також вже зараз Православна Церква України за усіма показниками належить до числа найбільших Помісних Православних Церков.

Необхідно зазначити, що враховуючи особливості українського законодавства у питаннях діяльності релігійних організацій, в нашій державі ми маємо дещо парадоксальну ситуацію. Є релігійні спільноти з високим числом зареєстрованих громад, але порівняно низьким, щодо такого числа, відсотком підтримки та самоідентифікації вірян у суспільстві. Пов’язане це з тим, що для реєстрації громади необхідне волевиявлення лише 10 осіб, і тому формально громад може бути зареєстровано багато, але така цифра відображає лише кількість зареєстрованих статутів, а не реальне положення релігійного об’єднання у суспільстві та серед інших релігійних об’єднань. Тому для більш об’єктивного розуміння ситуації слід враховувати в першу чергу дані соціологічних опитувань й те, як наші співгромадяни самі себе ідентифікують щодо релігійної приналежності.

Однак, належить також усвідомлювати той факт, що досить значна частина з тих, хто називає себе православними, є мало практикуючими або і зовсім не практикуючими християнами. Тобто, за фактом свого хрещення, за самоідентифікацією вони належать до Православної Церкви, однак або лише зрідка беруть участь у богослужіннях і житті місцевих церковних громад, або взагалі лише обмежуються відвіданням храму на Великдень та для звершення треб.

Отже одне з головних і постійних завдань для нас є розширення просвітництва серед своїх вірних, надання їм можливості краще пізнати засади Євангельського вчення, настанов Церкви, залучення їх до повноцінної участі у житті місцевої релігійної громади. Слід ясно усвідомлювати, що період масового навернення до віри після років державного радянського атеїзму та примусового обмеження діяльності Церкви – завершився, і слід прикладати зусилля для того, щоби навернені зберегли цю віру, жили згідно з її настановами та не відпадали від неї.

Українське суспільство є частиною євроатлантичної цивілізації, а тому для нас більшою чи меншою мірою характерні ті самі виклики, що і в цілому для неї. Одним з таких викликів є номінальна релігійність серед християн – з одного боку, та  агресивний секуляризм, намагання закрити віру і Церкву в своєрідне гетто, витіснити її з публічного простору – з іншого боку. Тож не слід, спостерігаючи успіхи відродження церковного життя у попередні три десятиліття, заспокоюватися досягнутим.

Розбудова церковної структури

Виконуючи рішення Помісних Соборів УАПЦ і УПЦ КП від 15 грудня 2018 р., а також Об’єднавчого Собору, Православна Церква України протягом року активно розбудовувала свою структуру як у центрі, так і на місцях.

6 січня 2019 р. під час урочистої Божественної Літургії у Патріаршому храмі святого великомученика Георгія на Фанарі Вселенським Патріархом Варфоломієм Предстоятелю ПЦУ, обраному Собором у Святій Софії Київській, був вручений Патріарший і Синодальний Томос про автокефалію Української Православної Церкви. Таким чином було формально довершено процес всеправославного проголошення Православної Української Церкви рівноправною автокефальною Помісною Церквою, 15-ою в Диптиху.

30 січня 2019 р. Міністерство культури України зареєструвало Київську Митрополію УПЦ (ПЦУ) як єдиний керівний орган, що представляє релігійне об’єднання Православної Церкви України, завдяки чому наша Церква в цілому отримала належний юридичний статус, передбачений державним законодавством.

3 лютого 2019 р. у Соборі Святої Софії Київської за Божественною Літургією відбувся чин інтронізації Предстоятеля Помісної Української Православної Церкви, Митрополита Київського і всієї України, обраного Собором 15 грудня 2019 р.

Відтак Православна Церква України, як Помісна Церква і як релігійне об’єднання, канонічно і юридично остаточно набула своєї правосуб’єктності.

5 лютого 2019 р. Предстоятелем відповідно до Статуту було зібране перше засідання Священного Синоду. Відтак протягом року відбулося 8 синодальних засідань, були прийняті рішення, оформлені у 72 журнали, що опубліковані у відповідному розділі офіційного сайту нашої Церкви. За підсумками роботи нашого Собору я пропоную затвердити всі прийняті Священним Синодом рішення.

Завдяки канонічному і юридичному оформленню керівних органів Церкви – Київської Митрополії на чолі з Предстоятелем та Священного Синоду – стало можливим продовження розбудови церковної структури як у центрі, так і на місцевому рівні. Протягом наступних місяців відбулася реєстрація змін до статутів усіх єпархій Православної Церкви України, розпочався і триває процес реєстрації змін до статутів парафій, монастирів та інших структурних частин нашої Помісної Церкви. Повне юридичне втілення в життя рішень Помісних Соборів УПЦ КП і УАПЦ та Об’єднавчого Собору 15 грудня 2018 р., особливо на первинному рівні, шляхом організації реєстрації оновлених статутів парафій – обов’язок кожного єпархіального архієрея. Тож звертаюся до всіх вас із закликом приділяти цій справі належну увагу, щоби протягом наступних місяців ми в цілому могли завершити ці процеси.

Рішеннями Священного Синоду протягом року було створено низку структур – синодальних управлінь та комісій. Таким чином зараз ми маємо синодальні управління, які відповідають за зовнішні зв’язки, капеланське служіння у військових формуваннях та у пенітенціарній системі, за духовну освіту і богословську науку, за благодійну і соціальну діяльність, за працю з молоддю та за взаємодію з молодіжними і патріотичними громадськими об’єднаннями, за недільні школи та катехизацію, за сімейні питання, видавничо-просвітницьке управління. Також були створені синодальні комісії: з питань монастирів та чернецтва, з питань канонізації святих, з міжхристиянських відносин, статутна і богословсько-літургічна. Окрім цього були створені Інститут церковної історії і Православна місія допомоги жертвам порушення прав людини та особам, позбавленим волі.

Під керівництвом Головного секретаря Священного Синоду було налагоджено роботу секретаріату, проведено низку загальноцерковних зустрічей, зокрема щодо статутних питань та звітності.

Користуючись нагодою звертаю вашу увагу на необхідність до 15 січня наступного року (і надалі так само щорічно) подати до Київської Митрополії звіт про діяльність єпархій за 2019 р. за формою, яка була погоджена на зустрічі секретарів єпархіальних управлінь та розіслана Головним секретарем.

Отже в цілому формування керівних органів Церкви протягом року було довершене. Надалі їхнім керівникам та працівникам, учасникам комісій належить продовжувати роботу в довірених ділянках праці.

Окремо хотів би зупинитися на двох напрямках, які в нинішніх умовах мають важливе значення для українського суспільства – це капеланське служіння та соціальна і благодійна робота.

Загалом наша Церква має близько 600 капеланів, які в різній формі працюють у Збройних силах, Національній гвардії, Державній прикордонній службі, інших військових формуваннях, взаємодіють із добровольчими, волонтерськими та ветеранськими об’єднаннями. В умовах неоголошеної, але цілком реальної війни Російської Федерації проти України, що триває ось уже шостий рік, праця капеланів є життєво необхідною та високо цінується і у війську, і в суспільстві. Важливо продовжувати цю працю і обмін досвідом роботи, поглиблювати знання капеланів. Також перед державою ми наполягатимемо на ухваленні всіх необхідних законів та рішень, які би остаточно сформували систему військового капеланства, закріпили би положення капеланів та їхні соціальні гарантії.

Благодійна і милосердна діяльність – невід’ємна частина життя Церкви та повинна бути притаманна усім християнам. «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6:36) – заповідає нам Господь Ісус Христос. Протягом десятиліть державного войовничого атеїзму влада цілеспрямовано обмежувала благодійну працю Церкви, усвідомлюючи, що вона є, окрім всього іншого, однією з найбільш ефективних форм проповіді. Вона є свідченням того, що християни не лише декларують любов до ближніх, але і втілюють її у конкретних справах. Відповідне синодальне управління у співпраці з церковним благодійним фондом «Елеос-Милість» накопичили вже значний досвід організації та здійснення відповідної роботи – закликаю всіх переймати цей досвід, розширювати таку працю в єпархіях. Зверніть увагу на те, що суспільство незмінно очікує від релігійних організацій саме такої праці, високо цінує її. Тому не слід за всіма іншими справами відкладати цю важливу ділянку церковної роботи як щось другорядне.

Як вам відомо, після Об’єднавчого Собору на підставі ухваленого нами соборно Статуту Церкви відбулися зміни у способі формування та порядку роботи Священного Синоду в порівнянні з тим, як це склалося в УПЦ КП та УАПЦ. Отже склад Синоду сформований з голови, яким є Предстоятель Церкви, трьох ієрархів, які на момент об’єднання були очільниками і які є членами Синоду на постійній основі, та інших дев’яти членів Синоду, які призначаються Предстоятелем терміном на рік.

Статутом передбачено два піврічних періоди – з березня по серпень і з вересня по лютий – після завершення яких відбувається ротація частини членів Синоду. Для того, щоби цей механізм піврічної ротації запрацював, слід після завершення річного періоду повноважень членів Синоду частині з них продовжити виконання обов’язків до серпня 2020 р. Отже, з 1 березня наступного року буде призначено частину нових членів Синоду, а решта зміниться з 1 вересня і таким чином визначений Статутом механізм запрацює повноцінно.

Як я вже згадував вище, серед інших комісій було створено статутну комісію, яка повинна опрацьовувати і пропонувати на подальше затвердження пропозиції рішень щодо всього комплексу статутних питань – від удосконалення типового парафіяльного статуту до статутів найвищого рівня. Враховуючи важливість цієї роботи Синод визначив, що комісію очолює особисто Предстоятель. Склад комісії буде затверджено на наступному засіданні Синоду, тому прошу подавати голові пропозиції щодо представників у ній, а також щодо самих статутних питань, які потребують регулювання.

Діяльність Предстоятеля

Відповідно до канонів та Статуту Церкви, Предстоятель є «першим серед єпископів» Помісної Церкви (див. 34 Апостольське правило), обраним пожиттєво, який безпосередньо очолює Київську єпархію як її єпархіальний архієрей, є головою Священного Синоду, Архієрейського та Помісного Соборів, очолює як керівник Київську Митрополію – релігійний центр, який згідно до законодавства юридично представляє Православну Церкву України. Також на підставі рішення Священного Синоду Предстоятель очолює Управляння зовнішніх церковних зв’язків і Статутну комісію.

Організаційно структура Київської Митрополії перебуває в процесі становлення. Передбачається, що Митрополія та резиденція Митрополита будуть діяти у корпусі 6М Михайлівського монастиря. До завершення відповідних робіт Митрополія тимчасово використовує приміщення Київської православної богословської академії.

В структурі Київської Митрополії є секретаріат на чолі з архієпископом Вишгородським Агапітом, бухгалтерія та прес-служба, призначено юридичних радників та речника для зв’язків із засобами масової інформації. Практично щоденно, окрім вихідних та святкових днів, а також часу перебування у поїздках з візитами, Предстоятель здійснює особистий прийом. Регулярні богослужіння з нагоди неділь та свят звершуються ним у кафедральному Михайлівському Золотоверхому соборі.

За минулий рік Предстоятель очолив дві архієрейські хіротонії – 26 травня архімандрита Епіфанія на єпископа Ольвійського та 4 грудня ігумена Никодима на єпископа Генічеського.

Протягом року на запрошення єпархіальних архієреїв Предстоятель здійснив 71 архіпастирський візит до 25 єпархій, низку з яких відвідував кілька разів. Під час візитів було закладено чи освячено 23 храми.

Особливо хотів би виділити візити на Львівщину в серпні цього року та до       м. Дніпро у листопаді, з нагоди ювілейних урочистостей. На Львівщині на загальноцерковному рівні було відзначено 30-ліття відродження Української Автокефальної Православної Церкви, а у м. Дніпро – 25-ліття відновлення діяльності єпархії Української Церкви.

Користуючись нагодою хочу подякувати усім вам, дорогі владики, хто організовував та забезпечував гідне проведення візитів, а також хто брав участь у співслужінні. Архіпастирські візити, спільна молитва, братнє спілкування, громадські заходи та зустрічі – все це невід’ємна частина розбудови Церкви, збереження та зміцнення її єдності. Хочу засвідчити, що підтримка, яку незмінно виявляють духовенство і віряни Предстоятелю під час візитів, надихає до подальшої праці й подолання існуючих викликів.

За минулий рік відбулася також низка візитів закордон – двічі до Вселенського Патріархату (у січні та у червні), а також до Сполучених Штатів Америки з нагоди отримання щорічної відзнаки «Athenagoras Human Rights Award» від Ордену Андрія Первозванного – Архонтів Вселенського Патріархату.

Окрім вказаної відзнаки Предстоятелю, за минулий рік п’ять українських університетів надали Митрополиту звання свого «почесного доктора».

Також з благословення Предстоятеля низку офіційних візитів здійснили делегації Православної Церкви України.

Детально про всі візити й зустрічі повідомлялося через наш офіційний сайт і сторінки у соціальних мережах, а також у друкованих виданнях.

Усім вам добре відомо, що церковна праця потребує фінансового забезпечення. Від самого початку новостворена Київська Митрополія не мала регулярних джерел надходжень, хоча відразу на неї лягли значні витрати.

Зокрема, з січня 2019 р. за рахунок Митрополії здійснюється фінансування видатків Київської православної богословської академії. Також надається регулярна допомога в низку єпархій, де в цьому є особлива потреба. Ряд загальноцерковних урочистих заходів, таких як інтронізація Предстоятеля, його тезоіменитство, святкування річниці Хрещення Руси-України, нинішні урочистості з нагоди першої річниці Об’єднавчого Собору, забезпечені Митрополією на достойному представницькому рівні.

Разом з тим, Київська Митрополія не збирає внески з єпархій на загальні церковні потреби, хоча такі відрахування передбачені статутно. Ми розуміємо, що в період становлення Церкви ці кошти є потрібними на місцях. Саме тому окрім внесків від Михайлівського Золотоверхого та Михайлівського Видубицького монастирів, які лише малою мірою покривають витрати Митрополії, основу фінансування витрат складають благодійні меценатські пожертви.

Питання фінансового забезпечення поточної діяльності та розвитку є надзвичайно важливими, тому в жовтні було утворено Митрополичий Фонд Православної Церкви України, призначення якого – акумулювати благодійні кошти та проводити їхнє належне адміністрування. У лютому наступного року ми плануємо здійснити його публічну презентацію, залучивши до роботи фонду одну з провідних аудиторських компаній, що має гарантувати прозорість праці та довіру. Наша мета – закласти сучасні, довгострокові основи для фінансового забезпечення різних напрямків діяльності Церкви.

Інформаційна діяльність

В наш час стрімко зростає вага інформації, оновлюються способи комунікації між людьми. Церква, бажаючи успішно виконувати свою місію, повинна користуватися доступними засобами інформаційної взаємодії як всередині своєї структури, так і з суспільством та загалом із зовнішнім світом.

Київська Митрополія та Предстоятель мають свої офіційні веб-сторінки та сторінки у найбільш популярних соціальних мережах – Фейсбук, Твіттер, Інстаграм. Ці сторінки регулярно наповнюються інформацією, що дозволяє доносити позицію Церкви до широкої аудиторії.

Окрім цього Митрополія поширює два офіційних друкованих видання – газету «Моя Церква» та журнал «Помісна Церква». Слід відзначити, що попри розвиток електронних платформ поширення інформації, друковані видання залишаються актуальними як для України, так і для світу, вони мають свою аудиторію та призначення. Тому на єпархіальному рівні слід приділити належну увагу, підтримуючи та пропагуючи розповсюдження церковних видань.

Митрополія залучила спеціалістів для підготовки застосунку «Моя Церква» для смартфонів на двох провідних платформах – iOS (для продукції компанії “Apple”) та Android. Розробка та наповнення їх інформацією перебувають на завершальній стадії, отже в новому році вони стануть доступні для користувачів.

У застосунку будуть представлені відповіді на основні інформаційні запити користувачів – церковний календар, основні молитви, інтерактивна карта парафій, тощо. З часом застосунок буде наповнюватися новою інформацією, розвиватися з урахуванням досвіду використання.

Взаємодія з іншими Помісними Церквами, з конфесіями та релігійними організаціями

Томос про автокефалію відкрив для Помісної Української Православної Церкви нові можливості для взаємодії з братніми Помісними Церквами. Не зважаючи на потужну і систематичну протидію супротивників, протягом року другий за честю в Диптиху давній Олександрійський Патріархат і Церква Греції вже встановили з нашою Церквою повноцінне спілкування. Ще декілька Помісних Церков наближаються до цього.

Ми вдячні Блаженнійшому Папі і Патріарху Олександрійському і всієї Африки Феодору ІІ та Блаженнійшому Архієпископу Афінському і всієї Еллади Ієроніму ІІ і очолюваним ними Церквам за вияв братньої любові, підтримку і молитви.

Також ми високо цінуємо оновлення понад тисячолітнього особливого духовного зв’язку нашої Церкви зі Святою Горою Афон, з її чернечими обителями. Адже саме звідти преподобний Антоній Печерський, уродженець чернігівського Любеча, приніс до київських пагорбів досвід і традицію аскетичного, подвижницького життя, заклавши основи чернечого уставу на Руси. Переконаний, що зміцнення зв’язків з афонськими обителями, перейняття найкращого чернечого досвіду братніх Помісних Церков мають винятково важливе значення для розвитку нашої Помісної Церкви.

Також в нових умовах відкриваються ширші можливості для обміну досвідом, студентами та викладачами, для інших форм взаємодії богословських шкіл України із закордонними центрами науки та освіти. За направленням Церкви низка студентів вже здобувають освіту у навчальних закладах Греції. В подальшому ми плануємо розширювати цю практику, збільшуючи число партнерів серед закордонних освітніх інституцій та число осіб, залучених до відповідних програм обміну.

Очевидно, що окрім позитивного досвіду співпраці, наша Помісна Церква стикається і з негативними проявами, в першу чергу – з боку Російської Православної Церкви та її Митрополії в Україні. В чому це виявляється – переконаний, що всі ви добре знаєте та відчуваєте на власному досвіді.

Не хочу детально зупинятися на цих речах, пропонуючи зосередитися на конструктивних пропозиціях.

Російська Православна Церква є однією з Помісних Церков, і саме як таку ми сприймаємо її – нашу Дочку, народжену від Дніпровської купелі через місіонерів, що проповідували Євангеліє, розійшовшись із Києва по всій Руси. Отже так само, як і з іншими Помісними Церквами, з цією Церквою ми бажаємо мати повноцінне спілкування, як автокефальна Українська Церква з автокефальною Російською Церквою.

Московському Патріархату слід полишити старі марні сподівання, що з плином часу або з допомогою сильних світу цього він зможе знову опанувати церковну владу над Україною, як сталося це у минулих століттях. Томос про автокефалію назавжди встановив, що Православна Церква України є однією з Помісних Церков у Диптиху Вселенського Православ’я, з відповідними обов’язками та правами. Серед цих прав – повноцінна участь у всеправославних зустрічах, нарадах та зібраннях. Слід підкреслити, що будь-які ініціативи з обговорення українських церковних справ без залучення Православної Церкви України – від початку приречені на неуспіх, а сподівання щось вирішити про нас без нас – марні.

Натомість ми маємо самі задекларувати бажання і готовність вести діалог з Помісними Церквами, які поки що не визначилися щодо визнання доконаного факту автокефалії Української Православної Церкви. Мета діалогу – створення умов для мирного співіснування усіх Помісних Церков. Сьогодні такий діалог може виглядати не дуже реалістичним – але хіба більш реалістичними виглядало три чи п’ять років тому те, що ми маємо як Помісна Церква зараз?

Тож вважаю, що зі свого боку ми повинні робити за настановою Писання: «Нікому не відплачуйте злом за зло, але дбайте про добро перед усіма людьми. Якщо можливо і залежить від вас, перебувайте у мирі з усіма людьми. Не бувай переможений злом, а перемагай зло добром» (Рим. 12:17-18, 21). Ми маємо робити те, що залежить від нас – а у всьому іншому будемо покладатися на благу волю і промислительну дію Божу.

У багатьох справедливо викликає подив те, що з боку Католицької Церкви та інших християнських конфесій ставлення до Православної Церкви України значно більше відповідає євангельським настановам, ніж це є з боку православного Московського Патріархату та його однодумців. Маємо засвідчити, що з Греко-Католицькою та Римсько-Католицькою Церквою, з низкою протестантських конфесій, з єпархією Вірменської Апостольської Церкви у нас склалися добрі відносини.

На жаль ми бачимо намагання опонентів такі наші відносини неправдиво трактувати як якесь «порушення вірності Православ’ю». Тож необхідно підкреслити, що загальновідомою є різниця між Православною та Католицькою Церквою, між якими немає євхаристійного єднання в силу відмінності у віровченні, зокрема у важливих догматичних питаннях. Ми не хочемо ані перебільшувати, ані применшувати значення цих відмінностей – лише констатуємо факт їхньої наявності.

Наша Церква є помісною частиною Православної Церкви, в той час як Українська Греко-Католицька Церква і Римсько-Католицька Церква в Україні є частиною Католицької Церкви. Відтак питання, які нас розрізняють, виходять поза межі українського контексту і стосуються не лише наших відносин, тому локально ми не можемо позитивно вирішити справу єднання усієї Православної та усієї Католицької Церков.

Отже ми, маючи бажання і надалі підтримувати та розвивати добрі відносини з Українською Греко-Католицькою Церквою та з Католицькою Церквою в цілому, бажаючи співпрацювати у різних сферах, де це є можливим – питання загального єднання між Православною і Католицькою Церквою розглядаємо і будемо надалі розглядати лише у відповідності до православного віровчення та у згоді з іншими Помісними Православними Церквами.

Разом з тим для поглиблення існуючої співпраці та розвитку нових форм взаємодії, які є можливими без порушення зазначених принципів, Священним Синодом було створено комісію з міжхристиянських відносин на чолі з владикою митрополитом Димитрієм. Сподіваємося на успіх її роботи.

Загалом слід підкреслити, що збереження міжконфесійного миру в Україні, недопущення розпалення ворожнечі та протистояння на релігійному грунті – важливе завдання для нашої Церкви, яка, будучи найбільшим релігійним об’єднанням, має і відповідний обов’язок перед суспільством. Понад 20 років ми маємо успішний досвід співпраці християн, мусульман та юдеїв України в рамках Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій. Разом ми відстоюємо традиційні моральні та духовні цінності, захищаємо свободу віросповідання, як інституція українського громадянського суспільства турбуємося про добрий напрямок його розвитку. В нових умовах ми успішно продовжуємо цю працю, свідченням чого стала і зустріч Президента України з Радою, яка відбулася нещодавно.

Взаємодія з державою

Протягом року, що минає, за підсумками президентських та дострокових парламентських виборів у демократичний спосіб відбулася зміна влади в Україні.

Не раз ми підкреслювати раніше і маємо зробити це і зараз: Помісна Українська Православна Церква ніколи не була, не є і не бажає бути «державною церквою», але ми є «державницькою Церквою», тобто як громадяни України та патріоти ми відстоюємо свободу, незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої країни. Адже окрім усього іншого, саме завдяки незалежності України Церква отримала справжню свободу для свого розвитку. Тому захищаючи нашу державу від агресії та намагання знову її зруйнувати і поневолити, ми також захищаємо і право на свободу совісті та релігійної діяльності. Право, яке у країні-агресорі має значні обмеження з боку держави, а на окупованих нею українських територіях Криму і Донбасу – регулярно, системно і брутально порушується.

Отже ми підтримуємо закріплений у законодавстві принцип розділення функцій Церкви і держави, рівного ставлення держави до всіх конфесій та практику плідної співпраці, партнерства держави і Церкви на благо суспільства.

Разом з тим ми закликаємо державу і надалі виконувати свій обов’язок захищати релігійну спільноту і все суспільство від ворожого іноземного впливу, від намагань з-закордону під виглядом релігійної діяльності втручатися у внутрішні справи України, руйнувати її через нав’язування неоімперської ідеології.

Помісна Українська Православна Церква відкрита до співпраці з прихильниками різних політичних партій, з тими хто зараз в опозиції та при владі, схвалюючи та підтримуючи ініціативи й дії, спрямовані на зміцнення української державності, поліпшення суспільного добробуту, водночас залишаючи право на критику протилежних ініціатив та справ.

Протягом цього року Предстоятель мав зустрічі з Президентами України Петром Порошенком та Володимиром Зеленським, з урядовцями та парламентарями попереднього та нинішнього складів Уряду і Верховної Ради, керівниками та представниками різних політичних партій, з очільниками органів місцевої влади і самоврядування.

З нашого боку ми завжди залишаємося відкритими до конструктивної співпраці, водночас дотримуючись вище зазначених підходів та принципів.

Однією з важливих тем, які ми бачимо зараз у стосунках з державою, є захист права релігійних громад на свободу зміни свого підпорядкування, що гарантовано їм законами України та міжнародними нормами. На жаль, протягом останнього часу під впливом наших опонентів окремі представники держави у центрі та на місцях, зокрема і з числа суддів та правоохоронців, стали відверто вдаватися до тиску на громади, до фабрикації справ проти сумлінних службовців лише за те, що вони реєстрували зміни до парафіяльних статутів, ухвалені у відповідності до законодавства. Користуючись повноваженнями і становищем, маючи певну мотивацію, такі нечесні представники влади підривають авторитет держави, провокують поглиблення міжконфесійних непорозумінь. Особливо безсоромними є подібні прояви у Вінницькій області, де місцеве керівництво поліції переслідує і сумлінних державних службовців, і громади, які бажають добровільно вийти з підпорядкування Російської Церкви. Отже ми закликаємо державу зреагувати на такі порушення і притягти винних до відповідальності, щоби покласти край подібним проявам.

Виняткової уваги та підтримки з боку держави у захисті прав потребують релігійні громади на окупованих Росією територіях – у Криму та на Донбасі. Йдеться не лише про громади Православної Церкви України, які зазнають різноманітних утисків, переслідування та відвертих гонінь з боку окупантів – про що не раз і Предстоятель, і Священний Синод робили заяви, порушуючи цю тематику на зустрічах як з українськими, так і з іноземними представниками. Таких утисків зазнають громади практично усіх сповідань, за виключенням Московського Патріархату.

Питання Почесного Патріарха Філарета

На завершення своєї доповіді маю торкнутися одного з найбільш болючих для усіх нас внутрішніх питань – заяв та дій Почесного Патріарха Філарета.

Всі ми стали свідками того, як всупереч рішенням Помісного Собору УПЦ Київського Патріархату і Об’єднавчого Собору 15 грудня 2018 р., він виявив бажання усунути Предстоятеля, посівши його місце на чолі вже єдиної Церкви. З цією метою спочатку він намагався схилити частину єпископату до протидії Предстоятелю, а коли це не вдалося – оголосив про нібито «окреме існування Київського Патріархату», провівши у Володимирському соборі зібрання парафіян, кількох священиків та двох архієреїв з Росії, яке було назване «помісним собором».

З чистою совістю та маючи за свідка Бога, бажаю сказати, що з мого боку – і в цьому я мав і маю вашу підтримку – було зроблене все можливе, щоби в рамках канонів Церкви, виявляючи любов і повагу до особистості та внеску Патріарха Філарета у розбудову Церкви, забезпечити його гідне становище, як найстарішого ієрарха, першого після Предстоятеля члена Синоду. Однак дотепер він відкидав усі мої та наші спільні намагання, в ультимативній формі пропонуючи лише одне – щоби його було визнано главою Православної Церкви України із усіма атрибутами, які за канонами і традицією належать виключно Предстоятелю.

Повнота Православної Церкви України не сприйняла і не сприймає неправдиві заяви та звинувачення, які стали звучати у зв’язку з означеними вище спробами щодо Предстоятеля, щодо змісту Томосу про автокефалію, особливо враховуючи, що в них фактично повторювалися тези російської пропаганди. І хоча Почесний Патріарх Філарет протягом останніх місяців самоізолювався від Православної Церкви України – ми чекаємо на примирення з ним та робимо все можливе для цього, адже він залишається нашим співбратом, ієрархом ПЦУ.

Щоби не допускати зловживань та протидіючи намірам підірвати єдність Православної Церкви України, виконуючи рішення Помісного Собору УПЦ КП та Об’єднавчого Собору від 15 грудня 2018 р. про припинення окремого існування УПЦ КП у зв’язку з утворенням єдиної Помісної Української Православної Церкви – Священний Синод у липні розпочав процедуру припинення юридичної особи релігійної організації «Київська Патріархія УПЦ КП» шляхом реорганізації та приєднання до Київської Митрополії УПЦ (ПЦУ). Аналогічний процес, але без подібного драматичного контексту, був розпочатий і щодо Патріярхії УАПЦ.

Попри значний спротив, у тому числі з боку російських сил, які намагалися чинити перешкоди, рішення Помісних Соборів УПЦ КП та УАПЦ і Об’єднавчого Собору було виконане. 13 грудня, тобто вчора, було завершено всі юридичні процедури та припинено релігійні організації «Київська Патріархія УПЦ КП» і «Патріяріхя УАПЦ» шляхом реорганізації та приєднання до Київської Митрополії УПЦ (ПЦУ), яка є їхнім єдиним універсальним правонаступником.

Для того, щоби захистити нашу Помісну Церкву від спроб розділення або привласнення якимись новими структурами назв Церков, що утворили ПЦУ, нам необхідно внести до Статуту Київської Митрополії доповнення, яке зафіксує її правонаступництво, в тому числі щодо назв УПЦ КП та УАПЦ. Відповідні пропозиції вносяться мною на розгляд нашого Собору і я прошу їх підтримати.

Також прошу підтримати рішення Синоду від 5 грудня цього року щодо положення Почесного Патріарха Філарета і забезпечення умов його життя та діяльності у зв’язку із завершенням процедури ліквідації релігійної організації «Київська Патріархія УПЦ КП».

Пропозиції

Підсумовуючи свою доповідь я представляю на розгляд Собору наступні пропозиції, які мають бути, у разі підтримки, зафіксовані у соборних рішеннях і постановах:

1. Дати оцінку діяльності Київської Митрополії та Предстоятеля за рік, що минув від попереднього Собору.
2. Затвердити прийняті Священним Синодом УПЦ (ПЦУ) протягом 2019 р. рішення, відображені у Журналах його восьми засідань.
3. Закликати Почесного Патріарха Філарета та його оточення до примирення і припинення самоізоляції, ствердивши гарантії положення Почесного Патріарха Філарета і забезпечення умов його життя та діяльності у зв’язку із завершенням процедури ліквідації релігійної організації «Київська Патріархія УПЦ КП».
4. Внести додаток до Статуту Київської Митрополії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) та затвердити його у новій редакції, чим зафіксувати її правонаступництво, в тому числі щодо назв УПЦ КП та УАПЦ.
5. Задекларувати бажання і готовність нашої Помісної Церкви розпочати діалог, метою якого ми бачимо визнання усіма Помісними Церквами доконаного факту автокефалії Української Православної Церкви і створення умов для мирного співіснування Помісних Церков.
6. Звернутися до української держави та міжнародної спільноти у справі захисту свободи совісті та віросповідання в цілому в Україні та зокрема на окупованих територіях Криму і Донбасу.
7. Підтримати викладені у цій доповіді оцінки та пропозиції і взяти їх до уваги у подальшій праці з розбудови Помісної Церкви.

Дякую всім вам за увагу!

Нехай Бог благословить нас на плідну працю та ухвалення корисних рішень.

За матеріалами прес-служби Київської Митрополії

Української Православної Церкви (ПЦУ)