Митрополит Володимир міг би взяти приклад з Бенедикта XVI, - релігієзнавець

Нинішній Предстоятель УПЦ МП завше спрявляв враження - хоч і дуже обережного та вельми зваженого і поміркованого ієрарха, але водночас більш-менш переконаного й послідовного прибічника києвоцентричної еклезіальної теології та, відповідно, поступового, крок за кроком, набуття українським Православ'ям реальних обрисів самостійної Помісної Церкви.

 

А тому зачитаний на Архиєрейському Соборі в Москві текст звернення від імені Глави Української Православної Церкви Московського патріархату митрополита Володимира (Сабодана) – це, схоже, провокація, вчинена від його імені. 

 

Таку думку висловив релігієзнавець, доцент ЛНУ ім. І. Франка Андрій Юраш.

 

Нова доктрина УПЦ МП, зі слів експерта, спрямована на демонстрацію лояльності до Москви і не відповідає переконанням самого митрополита: у зверненні акцентується лише на конфліктних ситуаціях і поверненні до ідеї юрисдикційного монополізму. Позитивних плодів така політика принести не може. Юраш вважає, що митрополит Володимир має піти у відставку - так само, як Папа Бенедикт ХVІ. Цим би він допоміг багатьом ієрархам у власному середовищі зорієнтуватися за нових реалій і проводити реалістичну політику, а не гратися у кулуарні інтриги, які не мають нічого спільного із благом Православ’я в Україні.

 

Зокрема, відповідаючи на запитання щодо сучасної ситуації з об’єднанням православних Церков в Україні, Андрій Юраш зазначив, що на сьогодні не бачать реальних можливостей і перспектив щодо їх об’єднання.

 

«В загальних рисах, на сьогодні в Україні є дві принципово відмінні між собою православні спільноти. Вони однозгідні у сенсі визнання православної догматики - тут жодних розбіжностей немає. Але між ними немає і не може бути жодного порозуміння щодо юрисдикційної приналежності Православної Церкви в Україні, – зазначив релігієзнавець. – Для однієї групи православних, Православ’я не може існувати без єдності з Московським патріархатом. Для іншої ж, – їхня "православність" реалізується у побудові в Україні самостійної, себто автокефальної Православної Церкви. Знаходження на сьогодні порозуміння між цими двома групами у сенсі юрисдикційної визначеності є просто нереалістичним. Ніхто не хоче і не збирається відмовлятися від тих засад, на яких він хоче бачити влаштовану Православну Церкву в Україні. Отож, говорити про можливість утворення ненасильницьким шляхом єдиної Православної Церкви в Україні є нереалістично, принаймні, на сьогодні».

 

Інша річ, з його слів, що Церкви зобов’язані між собою взаємодіяти, шукати шляхи порозуміння і, головне, – побудувати таку модель міжправославних церковних взаємин у державі, при якій кожен православний буде почувати себе комфортно у рамках тієї структури, до якої він належить. 

 

Юраш підкреслив, що наразі є чимало дискусій щодо того, яка доля українського Православ’я у недалекому майбутньому, коли неминучим стане питання обрання нових чільників українських Церков, які зараз у дуже поважному віці. 

 

«Виглядає так, що певного переформатування існуючих на сьогодні структур не уникнути. Головним чином, це стосується УПЦ МП. На сьогодні ця структура репрезентує в Україні Московський патріархат, невіддільною частиною якої вона є. І хоч "паралельно" ж можна чути заяви деяких діячів цієї Церкви, що насправді вона є "українською", власне, помісною, автономною, зорієнтованою на плекання і підтримку української ідентичності і української церковної традиції. Отож, бачимо, що на сьогодні внутрішньої єдності в УПЦ МП немає. Головним фактором, який об’єднує дуже розрізнені єпархії УПЦ та ієрархів з абсолютно діаметральними поглядами, є особа митрополита Володимира. Але сказати, що він, за сьогоднішніх обставин, реально здатен виконувати свої обов’язки, ніхто не може», – вважає Юраш.

 

На його думку, той, хто створює ілюзію, що митрополит Володимир контролює ситуацію в Церкві, насправді намагається просто консервувати ситуацію, аби зміцнити власні позиції, маніпулюючи - в прямому і непрямому сенсах - особою митрополита.

 

«Зачитаний на Архиєрейському Соборі в Москві текст звернення від імені митрополита Володимира – це насправді провокація, вчинена від його імені. Чим довше зберігатиметься така ситуація, тим тяжчою ставатиме ситуація у міжправославних взаєминах в Україні, бо на сьогодні в УПЦ МП, за умов неповної дієвості її керманича, немає фігур, готових взяти відповідальність за продовження і налагодження міжправославних взаємин у державі. Кожна група прагне лише зміцнити свої позиції перед майбутніми виборами глави своєї Церкви», – наголосив експерт.

 

За словами релігієзнавця, про те, що теперішня офіційна доктрина УПЦ МП не відповідає переконанням самого митрополита Володимира, свідчить хоча б порівняння тексту зачитаного ним особисто виступу на Архиєрейському Соборі в Москві 2008 року, де митрополит говорив і про культурний плюралізм у своїй Церкві, і про можливість розгляду питання автокефалії для українського Православ’я загалом. Зазначав тоді, що це питання лише не на часі. 

 

«У щойно зачитаному в Москві зверненні - нібито митриполита Володимира - акцентується лише на конфліктних ситуаціях і поверненні до ідеї юрисдикційного монополізму. Отже, це є нова доктрина частини ієрархії УПЦ МП, спрямована ситуативно, сподіваємося, на демонстрацію лояльності до Москви», – зазначив Андрій Юраш. 

 

Він ще раз підкреслив: позитивних плодів ця політика принести не зможе, тому і провів паралель із Папою Бенедиктом ХVІ. 

 

«Коли Папа відчув, що не вповні прислуговується церковним інтересам, він добровільно пішов у відставку. Якщо митрополит Володимир реально піклується про благо хоча б своєї церковної структури, не кажучи вже про все українське Православ’я, то він мав би добре порозмислити над ситуацією, і так само піти у відставку. Цим би він допоміг дуже багатьом ієрархам у власному середовищі зорієнтуватися за нових реалій і проводити реалістичну політику, а не гратися у кулуарні інтриги, які нічого не мають спільного із благом Православ’я в Україні, а розраховані лише на зайняття більш вигідних позицій напередодні неминучих змін у цій Церкві. І в сучасному контексті, і в перспективі «вавилонський полон» симпатиків києвоцентричного Православ’я у межиріччі РПЦ і УПЦ МП не є благом для України і для української Церкви. Тому, чим швидше зруйнується формальна єдність УПЦ МП, тим швидше вільними себе відчують і ті, хто молиться на недавно канонізованого царя Миколу ІІ, тобто є прихильником російської імперсько-шовіністської традиції, і ті, хто хоче будувати в Україні Помісну Церкву могилянського штибу», – резюмував експерт.

 

За матеріалами