Що означає бути православним?

Перша неділя Великого Посту зветься неділею торжества православ’я, проте мало хто з християн задумується над істинним значенням цього слова та розумінням православності людини.

Термін «православ’я» (грецькою ὀρθοδοξία) отримав широке поширення від часу перемоги Вселенською Церквою єресі іконоборства на VII Вселенському Соборі в Нікеї (787 р.) та із запровадженням свята Торжества православ’я у першу неділю Святої Чотиридесятниці.

Однак коріння його сягають ще часів IV Вселенського Собору в Халкидоні (451 р.), на якому ті, що вчили про Христа як про Того, хто має дві природи – божественну і людську, – називали себе православними, а, можливо, й далі, бо святі Отці вже із ІІ століття починають вживати його.

До речі, це слово використовує не тільки Східна, але й Західна Церква на своїх соборах та в богослужінні (наприклад, у римському чині Літургії – «…omnium orthodoxorum»).



Слово «православ’я», на мою думку, має щонайменше два поняття. Воно може значити східну християнську традицію і бути культурним поняттям. Боже об’явлення, свята таїна, Боже слово, які є абсолютно однаковими для всіх. Але люди сприймають в різний спосіб.

Блаженніший Любомир (Гузар), екс-глава УГКЦ





Православний християнин - той, хто покликаний правдиво всім своїм життям прославляти Бога. Якщо визначення "кафоличний" більше стосується універсального, всеосяжного аспекту буття Церкви, то "ортодоксальний" - конкретного вияву в людині слави Божої, того, про що, як каже ап. Павло: "не я живу, а живе в мені Христос".

Єпископ УПЦ КП Євстратій (Зоря)





Грецьке слово "ортодоксія" може бути перекладено і як "православіє", і як "правовіріє". Тобто православна людина - це та, яка правильно вірить і правильно славить Бога. Але православний не має забувати, що це лише прикметник. Справжній іменник і ім"я для православного - це християнин.

Протоієрей УПЦ Георгій Коваленко



Що ж, властиво, означає слово «православ’я»? Воно є давнім літургійним та богословським терміном, що існував ще задовго до розколу Вселенської Церкви (1054 р.) і який означає правильне славлення Бога. У вужчому значенні він рівнозначний поняттю східнохристиянського благочестя, сукупності всіх традицій та всього, що в переданні Східної Церкви є істинним.

Кожен вірний Вселенської Христової Церкви є православним християнином! Чому? Бути православним означає охреститись в ім’я Пресвятої Тройці, вірувати в Господа нашого Ісуса Христа, Сина Божого, шанувати Пресвяту Богородицю, святих Божих угодників, приймати Святі Таїнства, тобто свідомо належати до заснованої Христом Богом єдиної святої соборної і апостольської Церкви, яка під керівництвом Духа Святого незмінно і правильно береже вчення Божественного Спасителя.

Про православність конфесій

Дехто розуміє православність, як поділ на конфесії, адже сьогодні в Україні православними називають себе всі чотири найбільші Церкви: УГКЦ, УПЦ, УПЦ КП і УАПЦ. І якщо з богословським значенням цього слова ми розібралися, то з конфесійною картиною все виглядає дещо складніше.

Українська Греко-Католицька Церква – є канонічною Церквою, дочкою Володимирового хрещення в євхаристійній та молитовній єдності з Церквою Римською, главою якої є наступник Первоверховного Апостола Петра – Папа Римський. УГКЦ зберегла ієрархічне переємство від перших Київських митрополитів, власний східний обряд та православне богослов’я.

В Україні є три конфесії, які у своїй назві мають слово «православна»:
УПЦ (Українська Православна Церква Московського Патріархату)
УПЦ КП (Українська Православна Церква Київського Патріархату)
УАПЦ (Українська Автокефальна Православна Церква)

Проте тільки одну з них визнають інші православні Церкви – це Українська Православна Церква (Московського Патріархату). Але як заявляє Предстоятель УПЦ КП Патріарх Філарет, це невизнання нав’язане Москвою – штучне і рано чи пізно воно зникне.

На жаль, слово «православ’я» у свідомості багатьох вірних УГКЦ досі носить неоднозначний характер та часто асоціюється із вченням Московської Церкви. Щодо цього питання слушно згадати слова великого Мойсея українського народу, митрополита Андрея (Шептицького): «Наше православ’я є церковне, а їхнє православ’я є державне». Тут немає що додати.

Наостанок пропонуємо увазі читачів уривок зі слова ісповідника віри Патріарха Йосипа (Сліпого) про виголошування слова «православний» на богослужіннях:

«Св. Папа Пій Х доручив у присязі «щиро приймати науку віри, яку ми прийняли від Апостолів через православних Отців». Отже, вселенська католицька Церква ніколи не зрікалася і не зречеться того слова, освяченого півторатисячорічною традицією.

Правда, кожним словом, поняттям, як і кожною річчю, можна користуватися в їхньому повному, вірному і правдивому значенні, але буває, що їх надуживається чи звужується. Це, одначе, не знецінює властивого слова і речі в їхній суті. Кромі цього, наведені подібні терміни не віддають того самого поняття, значення, що «православний», бо «правовірний» означає того, хто правильно вірить, а «православний» того, хто правильно славить Бога. Отже, існує між ними різниця. «Вірити» і «славити» - це два різні акти богопочитання, які не означають одного і того самого. Вселенська католицька Церква справедливо називається православною, бо вона єдина правильно в цілій повноті славить Бога.

З тієї то причини вона не може відмовлятися від цього світлого імени і поняття. Даремно тому домагатися цього від неї, бо це означало б заперечувати себе саму.

Якщо інші Церкви хочуть присвоїти цю назву виключно для себе, то з того ще не слідує, щоб католики мали зректися свого права на неї або відцуратися від неї. Англіканська Церква називає себе «католицькою», але попри це Вселенська Церква не відрікається від своєї тисячолітньої назви. Католики в Англії називають себе для відрізнення – Roman catholic – римо-католики. Подібно й католики російського синодального обряду називають себе «православними католиками». Так само і в нас не можна відрікатися від прадідної назви «православний», бо вона нам вповні прислуговує, без уваги на те, що й інші також користуються нею. З другого боку, ми не можемо бути коротко- та вузькозорі, але мусимо брати до уваги факт, що більшість українців і росіян належать до православного віровизнання і чисельно мають перевагу над нами. Коли ми не зрікаємося своєї, справедливо нам належної, назви православні, то вони не можуть нас легковажити й уважати за сектантів в їхньому розумінні і з їхньої точки зору. Навіть, навпаки, те слово промощує нам церковну дорогу до них. І на Бога надія, що так станеться. Бо ми мусимо прагнути і прямувати до єдності, згідно з заповітом Христа: «Да всі будуть єдино» (Ів. 17, 21), «І на сем камени созижду Церкву мою» (Мт. 16, 18) - не Церкви, лиш одну Церкву. А це визнаємо і ми, і вони».

За матеріалами