Неділя про сліпого – минуле та сьогодення
Шоста неділя після Пасхи називається Неділею про сліпого. В цей день згадується чудо зцілення чоловіка, який був незрячим від народження.
Це дійсно непересічна подія, коли в одну мить доросла людина, яка ніколи не бачила світла, отримує здатність бачити фізичними очима красу Божого світу. Дуже часто для незрячих людей їх доля була важкою. Вони ставали тягарем для своєї родини, оскільки не могли працювати і заробляти собі на хліб. Єдине, як могли вони виживати - просити милостиню біля храмів. Так і про цього чоловіка, який отримав зцілення, його сусіди казали: «Хіба це не той, хто сидів і жебракував?» Церква завжди намагалася полегшити долю таких людей, створюючи при монастирях притулки для незрячих.
Особливо гостро питання соціалізації незрячих постало після Кримської війни 1853-1856, коли багато солдат втратило зір.
Новою віхою в історії соціального служіння незрячим стало відкриття в Харкові у 1887 році першого на Слобожанщині училища для сліпих хлопчиків. Активну участь у цьому брала Православна церква. Кожен рік у Неділю про сліпого по всіх храмах Харківщини ставилися спеціальні кухлі («кружки») для збору пожертв на утримання училища для незрячих дітей. Кожна кружка мала свій індивідуальний номер. У музеї школи, де зараз навчаються діти з порушеннями зору, збереглася така унікальна кружка з номером 1053.
Так, на пожертви містян для розміщення училища для незрячих дітей на Сумській 55 було побудовано триповерхову будівлю. Центральне місце в училищі займав храм, де діти вранці й увечері читали молитви, а на свята співали в церковному хорі. Одним із основних занять у програмі училища було вивчення Закону Божого. До речі, Святе Письмо - це однин з найперших текстів, який було надруковано шрифтом Брайля після того, як Луї Брайль у 1824 винайшов рельєфно-крапковий шрифт.
В училищі діти навчалися читання та письма, вивчали літературу та географію, займалися музикою, а також опановували різні ремесла, такі як лозоплетіння, виготовлення щіток в майстернях школи. Найбільш обдаровані співали в церковних хорах Харківщини, і дехто навіть регентував. Із архівних документів ми знаємо, що за штатним розкладом священник постійно жив при училищі, а на свята запрошували ще й другого священника. Харківці дуже любили відвідувати богослужіння в церкві училища та слухати неймовірно красиві піснеспіви, які виконували незрячі діти. Остання літургія в храмі відбулася в 1922 році.
З 1990 років у гімназії для сліпих дітей почали періодично проводити заняття з вивчення Закону Божого. Так, випускник школи Ігор Шрамко, отримавши духовну освіту в Харківській семінарії та в Київській духовній академії, проводив зустрічі з учнями рідної школи, організовував паломницькі поїздки святинями рідного краю. 5 жовтня 2024 року Архієпископом Харківським і Слобожанським Митрофаном Ігор Шрамко був висвячений у сан священника Православної церкви України.
Тепер отець Ігор може долучатися до діяльності рідної школи в новому статусі. Так, на передодні великодня було здійснено освячення пасок, які вихованці школи разом із батьками підготували для наших захисників.
- того, важливим напрямом служіння отця Ігоря є підтримка незрячих ветеранів за принципом «рівний-рівному». На початок 2025 року більше 400 захисників повністю втратили зір, захищаючи незалежність нашої держави.
Переживши Другу світову війну та окупацію Харкова, школа зазнала руйнувань після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. У березні 2022 року внаслідок дії вибухової хвилі в будівлі закладу були вибиті вікна, пошкоджена покрівля, зруйновані кабінети. Завдяки підтримці владики Митрофана працівники школи змогли тимчасово закрити зруйнований дах брезентом.
В євангельському уривку, який читається в Неділю про сліпого, говориться: «Ми мусимо виконувати діла Того, Хто послав Мене, аж поки є день. Надхо́дить он ніч, коли жоден нічо́го не зможе виконувати». Отже, це чудова можливість звернути увагу на тих людей, які не здатні бачити красу цього світу і подякувати тим військовим, які втратили один з найдорожчих дарів Божих, щоб ми могли підносити молитви в наших храмах на рідній землі.
