Історичний вибір Савинської громади: настоятель храму розповів про шлях до Помісної Церкви та перенесені випробування

Зміна юрисдикції релігійної громади на честь Успіння Божої Матері в селищі Савинці та її перехід до Православної Церкви України стали результатом тривалих роздумів, які остаточно загартувалися під час ворожої навали. За словами настоятеля храму протоієрея Стефана, до цього доленосного кроку людей підштовхнули повномасштабна війна, перенесена російська окупація та щире прагнення молитися рідною мовою.

«Я з вами, я з українським народом»

«Звичайно, війна кардинально вплинула на це рішення. Люди на власні очі побачили, що відбувається, пережили страшні місяці окупації, переосмислили багато речей. Громада зібралася, ми відверто поговорили, і я сказав парафіянам: я з вами, я з українським народом», – ділиться спогадами священник.

За його словами, сам процес переходу відбувся виключно в правовому полі та відповідно до чинного законодавства України. Після одностайного ухвалення рішення на загальних зборах, громада пройшла всі необхідні процедури перереєстрації та офіційно влилася до складу Харківської єпархії ПЦУ.

Отець Стефан не приховує, що шлях до цього був непростим. Ще задовго до війни він палко підтримував ідею відновлення незалежної української церковної автокефалії, однак тоді реалізувати це на практиці було вкрай складно через жорсткий спротив з боку тогочасного керівництва Московського патріархату.

Молитва, що звучить ближче до серця

Після переходу однією з найголовніших і найочікуваніших змін для парафіян стало відновлення богослужінь живою українською мовою.

«Людям стало значно легше розуміти службу. Коли молитва звучить рідною українською мовою, вона стає ближчою до серця, відкриває новий духовний зміст. Зараз абсолютно всі богослужіння ми проводимо тільки українською», – розповідає настоятель.

Загальна кількість парафіян за останні роки дещо зменшилася, проте священник пояснює, що це пов’язано виключно із трагічними наслідками війни на прифронтових територіях. Чимало мешканців селища були змушені виїхати, рятуючи дітей, а багато людей похилого віку, на жаль, уже відійшли у вічність.

Осередок підтримки та мрія про новий дім

Попри все, сьогодні Успенський храм залишається головним місцем розради та підтримки для українських військових, вимушених переселенців та родин наших захисників. У громаді щодня лунають посилені молитви за перемогу українського війська та настання справедливого миру.

«До церкви приходять воїни, переселенці, родини загиблих Героїв. Люди шукають у Бога розради, духовної підтримки та надії. Найчастіше і найтепліше ми молимося за наших захисників, які тримають фронт, та за мир в Україні», – каже отець Стефан.

Окремою великою мрією та архіпастирським напуттям для настоятеля залишається будівництво нового величного храму в самому центрі Савинців. Надійний фундамент під майбутню свядиню встигли закласти ще до війни, проте реалізацію задуму довелося тимчасово відкласти через повномасштабний наступ рф.

«Дуже хочеться побудувати новий храм, який став би справжньою окрасою рідного селища і потужним духовним осередком для багатьох поколінь. Вірю і сподіваюся, що одразу після нашої Перемоги ми обов'язково повернемося до цього важливого проекту», – ділиться священник.

Сам отець Стефан, який мужньо пережив усю російську окупацію в Савинцях разом зі своїми людьми, сьогодні твердо переконаний: рішення про приєднання до Помісної Церкви було єдино правильним та богоугодним.

«Це була моя давня, заповітна мрія. Я щодня щиро вдячний Богові за те, що сьогодні наша громада є невіддільною частиною великої родини Православної Церкви України», – підсумовує настоятель.

За матеріалами видання «Обрії Ізюмщини»