Коли йти до церкви на Страсному тижні та на Великдень

Великий піст – час, коли православні християни покликані до найсумліннішого виконання своїх обов’язків. Зокрема, якомога частішого відвідування богослужінь. Однак реалії сучасного життя диктують власні вимоги. Поєднувати храмову молитву з роботою та різноманітними обов’язками  непросто. Тому кожен шукає посильну йому “золоту середину”.

Здавна повелося для тих, хто зрідка сповідується і причащається – обов’язково приступити до таїнств хоч би раз на рік перед Великоднем. А до церкви приходити бодай у найбільші свята. Однак є період у році, коли великих свят немає, а відвідати храм вельми бажано. Це – Страсний тиждень.

У другій його половині церковні служби немовби концентруються. Їх більшає, порівняно зі звичайними вони стають тривалішими, змістовнішими – унікальними. Це тому, що в богослужіннях духовенство та віряни співпереживають найважчі дні земного життя Боголюдини – зраду, суд і смерть Ісуса Христа. Без молитовного заглиблення в смисл Жертви Спасителя неповною буде радість Його Воскресіння.

Велика Середа – зрада Юди Іскаріота

Востаннє правиться літургія ранішосвячених дарів – особливе богослужіння Великого посту, за яким можна причаститися в будень. До наступного року цієї літургії не служитимуть.

День присвячено роздумам про те, що навіть тривале перебування біля Божого Сина не убезпечує від зради Йому, а помилкова ієрархія життєвих пріоритетів і легковажне ставлення до святині відкривають у нас значно більше спільного з Юдою, ніж нам самим хотілося б.

Великий Четвер – Тайна Вечеря

В останні години перед Страстями Месія збирає учнів на трапезу, котра стає першою християнською літургією. На Таємній Вечері хліб перетворюється на тіло, а вино – на кров Христові. Згадка про встановлення Євхаристії, таїнства подяки і причастя, відбувається в чині вечірні з літургією Василія Великого. Саме на цьому богослужінні заготовлюються святі дари для хворих на весь наступний рік.

Четвер називають чистим, бо перед вечерею Ісус обмив ноги Своїм учням. Подекуди в кафедральних соборах великих міст і монастирях перед літургією відбувається особливий чин – омовіння ніг предстоятелем. За прикладом Христа, архієрей омиває ноги співслужителів-священників, ігумен – простих монахів.

Божий Син показує, що вирішальної життєвої миті Він дбає не про Себе, а про кожного учня зокрема і всіх разом як Свою церкву. І добровільно обирає шлях служіння їм, попри завчасно відомий Йому трагічний фінал.

Велика П’ятниця – Розп’яття

Утреня Страсної п’ятниці нерідко правиться напередодні – вечором у четвер. На цій службі читають 12 євангельських уривків, які дозволяють крок за кроком пройти хресну дорогу від Гефсиманського саду через судилища в синедріоні та у Понтія Пілата до Голгофи. Можна спробувати серцем і думкою побути там, де зуміли навіть не всі учні – поряд із Ісусом. На згадку про це дехто з вірян забирає додому запалену під час богослужіння “страсну” свічку.

Вечірня п’ятниці доповнена особливим чином винесення плащаниці. Це символічний обряд поховання померлого на хресті Месії. У центрі храму споруджується щось на кшталт могильної печери – гріб Господній. Поклонитися плащаниці приходять протягом п’ятниці і суботи навіть ті, хто не зміг потрапити на жодне церковне богослужіння.

Особливий канон співається на п’ятничному повечір’ї – плач Богородиці. Це можливість помолитися не так до Діви Марії, як разом із нею. Слів як таких залишається вже небагато. Молитовний смуток від усвідомлення неминучості Хреста, як перетину добра і зла в цьому світі – поширений серед вірян настрій наприкінці Страстей.

Велика Субота – Сходження до аду

День спокою. Христос лежить у гробі. Громада учнів у ступорі після жахливої страти Вчителя та стрімкого розгрому всіх надій. Але вже в піснеспівах утрені починають пробиватися ледве помітні оптимістичні мотиви – передвісники майбутнього свята. На вечірні у тривалих читаннях старозавітних текстів (паремій) вже не інтуїція, а давні пророцтва готують мозок до сприйняття того, що з перспективи п’ятниці видається неможливим – зовсім не все втрачено, історія Спасителя в нашому світі ще не завершилась.

Під час літургії Василія Великого духовенство переоблачається з темних постових у світлі пасхальні ризи. Світло – це давня богослужбова ознака настання Великодня. Греки досі влаштовують на Пасху гуляння з вогнищами та факельними шоу. А запалені в кувуклії свічки та лампади розлітаються з Єрусалиму по всьому світу як один із великодніх атрибутів – святе світло.

Богослови вчать, що Христос після смерті сходить до аду та виводить звідти душі померлих праведників. Перемога над смертю вже відбувається в глибинах духовного світу. Пасха почалася, її ще не помітно, але вона передчувається. Найголовніше відбувається в тиші. Галас – уже наслідок, усвідомлення та святкування факту перемоги.

Пасха – Христове Воскресіння

Великодні богослужіння починаються повечір’ям і занесенням плащаниці до вівтаря. Гробниця порожніє. Хресний хід – це згадка про жінок-мироносиць, які вранці після суботи йдуть до могили Ісуса, щоби виконати належні в той час обряди натирання померлого пахощами. Однак тіла в опечатаній владою печері вони не знаходять. Перед закритими дверями порожнього храму вперше лунає тріумфальна новина: “Христос воскрес! – Воістину воскрес!”

Святкові утреня, часи та літургія наповнені піднесенням і радістю. Пасхальні гімни лунають урочисто, немов марші. Церква переживає найбільшу з можливих перемогу: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував! Отже, все, чого Він навчав – правда. Божа любов сильніша за диявольську ненависть і людських гріх. У п’ятницю була не крапка, а кома. Дорога до Отця знову відкрита!

Освячення великодньої трапези – не квінтесенція Пасхи, а невеличкий святковий постфактум. Бонус насамперед для тих, хто постився протягом 40 днів і Страсного тижня. Тепер можна з насолодою вживати благословенні м’ясо, сир, яйця та смаколики. Бо справжня трапеза вже відбулася. Принесений у жертву за гріхи світу Агнець, Воскреслий із мертвих Божий Син у літургійних дарах хліба і вина – тіла і крові Христових. “Це чиніть на спомин про Мене, бо кожного разу, коли споживаєте хліб цей і п’єте чашу цю – звіщаєте Мою смерть, визнаєте Моє воскресіння” (літургія Василія Великого).

**

Не існує чіткої відповіді на запитання, котрі з богослужінь Страсного тижня та Великодня необхідно відвідати, а котрі можна й пропустити. Годі шукати порад, в який саме день слід випікати паски чи фарбувати яйця. Адже Господь дає нам щось більше за набір чітких правил – свободу. Ми вільні обирати самі. Але й усвідомлювати наслідки свого вибору. Не тому, що “Бог покарає”, бо не пішов до церкви. А тому, що ми здатні самим собі збіднити Пасху, якщо залишимо тільки видимі атрибути свята, але позбавимо свою душу молитовної глибини та значення цих днів.

І як би ми не проводили ці дні, не забуваймо про тих, хто зараз найдосконаліше виконує Христову заповідь любові та готовий покласти своє життя заради ближніх – про наших воїнів. Молитва за них, допомога де тільки можливо, пожертви на їхні потреби – неодмінна частина нашої спільної перемоги. Наближаймо її щодня. І хай пасхальна радість укріпить наші серця в її очікуванні!

протоієрей Дмитро Шаповалов